Юрій Фігурний - Історичні витоки українського лицарства

Україна в роки Другої світової війни стала ареною жорстокого двобою поміж імперіями Сталіна та Гітлера, але була ще третя сила, яка намагалася визволити Україну з колоніальних кайданів, — Українська Повстанська Армія. Окрім визвольної війни, вояки і старшини УПА зробили вагомий внесок у світове військове мистецтво: створили міцну і гнучку організаційну структуру повстанської армії, яка вирішувала два головних завдання, зберігала єдність і цілеспрямованість партизанського руху і забезпечувала якнайбільшу оперативність бойових відділів; вдосконалили і посилили партизанську тактику боротьби з ворогом (рейди, засідки, диверсії, розвідка і контррозвідка); розгорнули потужну психологічну війну, що дало їм можливість зберегти прихильність місцевого українського і неукраїнського населення і мати вплив на військовослужбовців-інородців в нацистській і радянській арміях, успішно боротися (пропаганда і контрпропаганда) з апаратом психологічної війни Вермахту і Червоної Армії; успішно взаємодіяли з ОУН.

За десять років існування незалежна Українська держава досягла значних здобутків у царині власного військового будівництва і зробила вагомий внесок у світове мілітарне мистецтво. Це: відмова України та її Збройних Сил від ядерного статусу; своєрідний підхід по перетворенню окупаційних імперських частин в пострадянське національне військо з поступовим становленням на його ґрунті сучасної професійної армії; активна співпраця у військовій сфері з країнами НАТО; участь українських парамілітарних об'єднань (УНСО) в локальних війнах у Придністров'ї, Абхазії, Чечні, розробка та впровадження ними сучасної національної військової тактики і стратегії, бойового мистецтва у так званих локальних конфліктах (громадянських війнах).

Таким чином, за свою багатовікову історію українці зробили вагомий внесок у світове військове мистецтво і це підтверджують наведені вище приклади. На жаль, у більшості випадків українські воїни воювали за чужі інтереси, і тільки маючи власну державність, мілітарне мистецтво України (лицарське, козацьке) досягло європейсько-світових рівнів. Отже, одним з вагомих чинників Української Самостійної Соборної Держави є національна армія, побудована на засадах професійності, патріотизму і лицарсько-козацьких традиціях.

Ось і перегорнуті останні сторінки книги, прийшла до завершення наша подорож в часі і в просторі під прапорами лицарсько-козацької звитяги. Хай читач вибачає автору за його емоційність, романтичність, легкість і відступ від так званого наукового стилю.

Кожен досліднпк-науковець має право на своє власне бачення історії, історичного шляху тощо. Автор притримується тієї думки, що абсолютної історичної істини, так як і абсолютно повного знання, немає і ніколи не буде, а є тільки шлях до ного осягнення. Ця дорога безкінечна і різноманітна, як сам Всесвіт. Але кожне наукове бачення (гіпотеза) є важливою цеглинкою і бруківкою цього безмежного шляху, шляху пізнання Істини. Як кожен митець створює власний індивідуальній світ, так і науковець — свій. Тільки перший керується спочатку емоціями, а потім — розумом, то вчений — навпаки, спершу тверезе наукове раціо, а лише потім — почуття. Можливості людини безмежні. В неосяжному енергетичному часопросторі вона може перетворити Землю на колиску галактичної цивілізації, а може і навпаки, зробити з неї — чи льодяно-кам'яну пустелю, чи новий астероїдний пояс поміж Марсом і Венерою… Яка іронія долі, вічне гамлетівське запитання: бути чи не бути, постійний вибір між війною, самознігценням і мирним життям, коханням, продовженням роду…

Quo vadis, Камо грядеши, куди прямуєш, людство, — чи до зірок, чи до безодні пекла? Трагедія 11 вересня 2001 р. і події, які потім мали місце у світі, на жаль, не радують. Ми маємо надію сподіватися на краще, тому що перші хвилини нашої поразки можуть стати першими миттєвостями нашого тріумфу! Це стосується як людства взагалі, так і українців зокрема. Ми, українці, повинні стати активним і важливим суб'єктом світового політичного процесу третього тисячоліття. Ми — не сироти, не безбатченки, не байстрюки, ми — українці! В нас тече кров індоаріїв та скіфів. І на наших теренах зароджувалося і формувалося слов'янство. Наші прапрапрапращури брали участь у війнах з Римом і Візантією. Наша Київська Русь була однією з наймогутніших східноєвропейських держав. Наші козаки були знані в Європі і стали надійним захисником християнського світу. Наші партизани — вояки УПА — мужньо і самовіддано боролися за Соборну Україну. Так, нам є чим гордитися, разом з тим є над чим замислитися: князівські чвари (XII–XIII ст.), козацькі міжусобиці (Руїна), поразка у визвольних змаганнях в 1917–1921 рр…. Але попри все в нас є Історія. В нас було славне минуле, а зараз маємо сіре, безпросвітне сьогодення. А щоб мати світле, достойне майбуття, треба щодня вичавлювати, як справедливо писав Антон Чехов, по краплині з себе раба, — меншовартісного малороса, обмеженого хохла. Бо в нас (автор теж не виняток) так багато рабства і холопства…