Юрій Фігурний - Історичні витоки українського лицарства

УСС зародились в 1914 р. як військовий український легіон в австро-угорській армії; вони не були якимось унікальним явищем — подібний легіон був створений поляками тощо. Взагалі Перша світова війна 1914–1918 рр. стала трагедією для народу України. Українці воювали і проливали свою кров за інтереси Австро-Угорської та Російської імперій; це була справжня братовбивча війна, коли галичанин стріляв у наддніпрянця і навпаки. Але разом з тим це був майданчик для підготовки власних українських збройних сил у майбутній боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу, тому що на відміну від наддніпрянців, які були тільки гарматним м'ясом для російських генералів, галичани окрім цього (на жаль, вони теж були для австро-угорців військовим матеріалом) організували окрему українську військову частину — легіон УСС — зі своїми старшинами, українською мовою спілкування і власними відзнаками, тим самим створивши прообраз майбутньої національної армії, що, як зазначалося вище, відіграло позитивну роль в українських визвольних змаганнях 1917–1921 рр.

УСС протягом 1914–1920 рр. (на фронтах Першої світової війни і під час українських визвольних змагань) являли собою яскравий приклад поєднання військового професіоналізму та ідейної національної наснаженості (вони вірили і боролися за створення Української Самостійної Соборної Держави), і саме це стало вагомим внеском українців у розвиток світового військового мистецтва.

Початок Першої світової війни і перші її роки були зустрінуті патріотичними гаслами і діями, як у запіллі, так і на фронтах воюючих держав. Поступово, із затягненням військових дій, великими втратами, руїною, нестачею продовольства, патріотизм поступився місцем ідеям світової революції. Найкращий приклад — діяльність російських більшовиків на чолі з В.Леніним під девізом Поразка царської Росії — це перемога світової комуністичної революції і як наслідок — повний розвал російської армії, у тому числі в 1917 р. — на початку 1918 р. так званих зукраїнізованих військових частин. На противагу цьому, як писав В.Кучабський, стрільці відчували, що хоч вони воюють в австрійських мундирах, але є українським національним військом, яке вміє гідно захищати честь своєї нації; це об'єднувало стрільців, що воювали на фронті, в одне ціле, і разом з тим у них відроджувалася давня національно-державницька мрія і викристалізовувався погляд, що головне завдання чекає українських січових стрільців не тепер, у самому розпалі війни, а щойно наприкінці її, і що тоді повинна бути кинута на вагу подій збройна сила української нації, бо поки що все ще йде боротьба за існування Австрії, а не за безпосередній український національний інтерес. Тому українські січові стрільці не рвалися сліпо в бої, зате боролися так, що викликали похвали чужинців, якщо доводилося їм рятувати положення на фронті: бо тоді гнало їх у бій їхнє почуття української національної честі.

Саме колишні вояки легіону УСС (які перебували у російському полоні і знайшли в собі мужність і відвагу не повернутися додому, а взяти в руки зброю і стати на захист молодої української державності) і стали ідейним стрижнем, провідником і генератором соборницької ідеології січових стрільців (за що пізніше так дорікали їм петрушевці). Ця соборницька ідеологія була незвична в той час, і головне її кредо: Всеукраїнська національно-державна ідея не орієнтується ні на кого, крім бажання й збройної сили української нації. Ця ідея не знає ніяких ні австрійських, ані російських українців, а знає лише всеукраїнський народ, для якого надзбручанський кордон не існує. Вона знає теж лише один інтерес — національно-всеукраїнський. Отже, не галицькою і не наддніпрянською військовою частиною став Корпус січових стрільців, який соборницьку, державницьку ідеологію. В 1917–1920 рр. він боровся на всіх фронтах, де тільки гриміли українські гармати. В його рядах були сини всіх національних земель: і тих, що над Кубанню, й тих, що над Доном, і тих, що були давнім Запоріжжям, сини Поділля, Волині і навіть Закарпаття — всієї України.

Як уже зазначалося, у період боротьби за українську державність 1917–1921 рр. переважав політичний, дипломатичний, економічний і військовий непрофесіоналізм, який у підсумку і привів Україну до поразки. Один з таких прикладів — Крути. І як міг генерал-поручник Олександр Удовиченко називати знищення студентського куреня під Крутами — золотою сторінкою в історії українського народу?!