Юрій Фігурний - Історичні витоки українського лицарства

У 1848–1849 рр., під час революції в Австрійській імперії, цісар Фердинанд для протидії угорським повстанцям дав дозвіл створювати так звані національні гвардії, щоб оборонити владу монарха. Цим скористалися у більшій мірі поляки та у меншій — українці. Так, у Галичині були створені, хоча і малочисельні, але власні українські мілітарні формування: загони національної гвардії, народна селянська самооборона та батальйон руських гірських стрільців, в їхньому одязі, зокрема, були використані українські національні елементи. Цінним джерелом для дослідження української воєнної термінології є складений 1848 р. перший вітчизняний військовий довідник Руководство до вправи для стражі народної, автори якого намагаються закріпити у вжитку українську мілітарну лексику.

Отже, в кінці XVIII та в XIX ст., незважаючи на бездержавність, українське військове мистецтво продовжувало розвиватися і зробило невеликий, але власний внесок у світову мілітарну скарбницю знань, зокрема: успішне здобуття чорноморцями ворожих фортець під час російсько-турецької війни 1787–1791 рр. (грамотне тактичне поєднання одночасного штурму укріплення з моря та суходолу при вогневій підтримці); подальший розвиток козацької іррегулярної кінноти; вміле використання козацьких підрозділів для прикордонної служби; високий рейтинг козацьких формувань як наііманців тощо.

Таким чином, хоча цей процес був спорадичним та ще й на користь інтересів чужих імперій, але в контексті цілісного розвитку військової культури України він став позитивним фактором. Все ж існування українських збройних підрозділів стало тими могутніми підвалинами, на яких постало військове мистецтво Збройних Сил України в державотворчих змаганнях XX ст.

В 1914 році розпочалася Перша світова війна, яка тривала 4 роки. Скарбниця світового військового мистецтва значно поповнилась, але якою дорогою ціною! Мільйони убитих і покалічених, руйнація імперій і поява нових незалежних держав, у тому числі тоталітарних. На полі битв Першої світової з'явились новітні види озброєнь (танки, отруйні гази), посилились мілітарні аспекти застосування авіації, дирижаблів, підводних човнів тошо, але жодний з цих чинників не став вирішальним для здобуття переваги на фронтах. Перемогли ті країни (Англія, Франція), які на противагу своїм головним супротивникам (Німеччині та Австро-Угорщині) активно задіяли чотири чинники: військовий (якісно підготовлена армія, озброєна модерною мілітарною технікою на чолі з фаховими генералами), економічний (добре розвинена воєнна промисловість, джерела постачання сировини і продовольства), ідеологічно-політичний (підтримка патріотичних настроїв і єдності суспільства, не допускаючи в його середовищі соціальних революцій), дипломатичний (створення проти ворожого угруповання свого військового союзу і залучення до його лав якнайбільше членів-сателітів). Цей глобально-комплексний елемент став найважливішим внеском XX століття в стратегію і тактику світового військового мистецтва. Наприклад, кайзерівська Німеччина мала одну з найкращих у світі армій, потужну мілітарну промисловість, але вона мала проблеми з сировиною і продовольством, з союзниками, з соціальною злагодою в суспільстві, з війною на два фронти тощо. Все це виснажило і привело до краху кайзерівську державу, хоча, за іронією долі, до її капітуляції жоден іноземний солдат не воював на її землі…

Україна теж отримала шанс і намагалася його реалізувати. Доба визвольних змагань України за свою державність (1917–1921) виявила і героїв, і зрадників, і непрофесіоналів, і фахівців; останніх було дуже мало, і серед них навіки овіяли славою своє ім'я героїчні усуси. Українські січові стрільці (УСС) дали яскравий і величний прнклад-зразок непереможності і жертовності кращих синів українського народу на шляху творення соборної самостійної держави.

Важко не погодитися із твердженням Б.Якнмовича, що частини УСС були найкраще вишколеним військом Української Галицької Армії (УГА) на Заході України, а на її Сході — полк (пізніше — корпус) Січових Стрільців на чолі зі своїми незмінними командирами С.Коновальцем та А.Мельником, був нанбоєздатнішою частиною Дійової Армії УНР.

Отже, січові стрільці вміли професійно воювати і перемагати; це був кістяк, гвардія українських збройних формувань. Але молоде національне державне керівництво виявилося надзвичайно слабким і безсилим (Центральна Рада, Гетьманат, Директорія) у напруженій боротьбі і програло: військово, економічно, політико-ідеологічно і дипломатично.