Девід Хогган - Міф про шість мільйонів

Проте 18 червня 1938 р. було організоване пікетування жидівських магазинів в Берліні — уперше після 1933 року — і Х'ю Вільсон (Hugh Wіlson), доповівши з американського посольства, що за останні місяці з провінції в Берлін прибуло додатково 3 тисячі жидів, попередив, що в німецькій пресі було висловлене незадоволення низьким темпом жидівської еміграції з Німеччини.

Давно очікуваного удару по жидівських позиціях в Німеччині завдав закон від 14 жовтня 1938 р., згідно з яким юристи-жиди втрачали права на загальну практику в Німеччині починаючи з 30 листопада 1938 р., а в Австрії — з 31 грудня 1938 р… Вільсон доповідав, що на початку 1938 року не менш 10 відсотків практикуючих юристів в гітлерівському антижидівському Третьому райху були жидами. І це незважаючи на те, що жиди становили менш ніж 0,5 % від усього населення Німеччини (Там же, vol. 2, pp. 380–391). В книзі «Germany and World Peace» («Німеччина й загальний мир», London, 1937) видатний шведський учений і дослідник Свен Хедін (Sven Hedіn), котрий ретельно вивчав німецьку політику, стверджував, що за Веймарської республіки жиди становили 23 відсотки практикуючих юристів у Німеччині, хоча від загального населення Німеччини жиди ледь складали 0,8 %.

І ось за такого напруженого стану, 15 жовтня 1938 р. уряд Польщі приймає рішення увести в дію закон від березня місяця того ж року, згідно з яким особи, що залишалися за межами Польщі впродовж декількох років, можуть бути позбавлені громадянства вповноваженими представниками польських консульств. Це означало, що 55 тисяч польських жидів, які ймовірно проживають в Німеччині, на вибір могли бути залишені там назавжди однобічною акцією варшавського уряду. Схожі обмеження, уведені в 1885 році царським урядом Росії, змусили Бісмарка (який аж ніяк не був налаштований вороже до жидів) вислати іноземних жидів до Російської імперії.

МЗС Німеччини зробило декілька марних спроб переконати Польщу скасувати цю директиву. Оскільки дата 29 жовтня 1938 р. була останнім терміном для відновлення польських паспортів, 27 жовтня німці почали організовувати транспорт для депортації польських жидів. Значна увага приділялася тому, щоб в таких потягах пасажири мали широкі зручності, включаючи багато вільного місця й пристойну їжу. Деяким потягам вдалося перетнути кордон, однак поляки незабаром почали чинити опір — причому ще до завершення терміну дії паспортів, і від акції довелося відмовитися. У висліді менш ніж одну третину з 55 тисяч польських жидів, які проживали в Німеччині, повернули назад до Польщі.

Ця дивна і трагічна ситуація мала важливі наслідки. Вольфганг Діверґе (Wolfgang Diewerge) в «Der Fall Gustloff» («Справа Густлоффа», Мюнхен, 1936, pp. 108ff.) занотував погрозу міністра пропаганди Йозефа Ґеббельса від 1936 року про те, що подальші вбивства німецьких офіційних осіб — як у випадку з вбивством Густлоффа (Gustloff) Давидом Франкфуртером (David Frankfurter) — призведуть до репресій проти німецького жидівства. І ось тепер ситуація для цієї погрози визріла.

Батьки й сестри Гершеля Ґрюншпана (Herschel Gruenspan) — дегенерата-сифілітика, що проживав у Парижі, - перебували в одному з німецьких транспортних засобів, відправлених до Польщі. 3 листопада 1938 Ґрюншпан отримав листівку від однієї з сестер, в якій та описувала ситуацію, що склалася. Послання не містило особливих скарг. Однак Ґрюншпан вирішив убити німецького посла в Парижі Велецека (Welezeck). Проте замість цього він випадково розрядив револьвер у радника посольства Ернста фон Рата після того, як йому не вдалося зустрітися з Велецеком. Це сталося вранці 7 листопада 1938 року. Фон Рат помер через 48 годин.

Ґеббельс скористався цією подією для того, щоб зробити німецьку політику щодо німецьких жидів більш суворою. 10 листопада 1938 підрозділи СА [СА (SA — Sturmabteilungen) — штурмові загони, напіввійськові з'єднання Націонал-соціалістської партії — прим. пер.] підпалили безліч жидівських синагог, а також пограбували й завдали шкоди безлічі торговельних підприємств, що належали жидам. Гітлер наказав підрозділам СС [(SS — Schutzstaffeln) — охоронні загони, елітні охоронні підрозділи Націонал-соціалістської партії — прим. пер.] під керівництвом Гіммлера втрутитися й покласти край насильству. Ці антижидівські демонстрації не схожі на погроми в царській Росії, оскільки нікого з жидів не вбили. Навпаки, руйнування жидівської власності шокувало більшість німців, тому що це суперечило їхнім уявленнями про порядність і ставлення до закону та порядку. Ґеббельс, навпаки, вітав те, що сталося, назвавши його поворотним моментом, який призведе до усунення жидівського впливу в Німеччині. Х'ю Вільсон, якого ось-ось мали відкликати з Німеччини на знак американського протесту, 16 листопада доповідав, що британські дипломати в Берліні були ввічливіші по відношенню до жидівського питання. Останні зазначили, що німецька громадська думка не підтримує недавні антижидівські заходи, і впевнено зробили висновок, що акції подібного штибу більше не повторяться. Це був останній звіт, надісланий Вільсоном до Державного секретаріату США перед від'їздом з країни (FRUS, 1938, 2, pp. 398–402).