Девід Хогган: Міф про шість мільйонів

Після демонстрацій Ґеббельс переконав Гітлера вилучити в заможних і середнього достатку німецьких жидів один мільярд марок (250 мільйонів доларів) в якості стягнень. Ґеббельс стверджував, що інакше жиди можуть привласнити великі суми грошей від німецьких страхових компаній, оскільки майно, пошкоджене чи зруйноване 10 листопада 1938 р., було в основному застраховане. Менш заможних жидів, які мали майна менше, ніж на 5 тисяч марок, звільнили від сплати.

Німецьким страховим компаніям наказали негайно виплатити жидам компенсації за весь збиток, нанесений їхньому майну 10 листопада, а жидам дозволили використовувати частину цих грошей для сплати стягнення в чотири етапи між 15 грудня 1938 р. і 15 серпня 1939 р. Наступний німецький закон від 9 листопада 1938 р. передбачав закриття жидівських роздрібних магазинів до 1 січня 1939 р. Тоді ж було обіцяно, що соціальна допомога, пенсії й інші державні заходи щодо надання допомоги й далі матимуть чинність щодо жидів. Аж до початку Другої світової війни в політиці Німеччини щодо жидів не відбувалося жодних змін. У той же час, нас не має дивувати, що листопадові події 1938 року значно прискорили еміграцію жидів з Німеччини, і в цьому розумінні плани Ґеббельса здійснилися (Vide H. Heiber, «Der Fall Gruenspan», в «Vierteljahrshefte fuer Zeitgeschichte», April, 1957).

У підсумку можна констатувати, що політика Німеччини щодо жидів до Другої світової війни полягала головним чином з законодавчого тиску й рідких публічних актів насильства — у яких, втім, нікого з жидів не вбили. Безсумнівно, жиди вмирали в німецьких концтаборах до Другої світової війни, але можна з упевненістю заявляти, що політики зі знищення жидів як такої не існувало, а кількість репресованих жидів була набагато меншою від кількості репресованих того ж часу німців.

Метою німецької кампанії проти жидів було усунення потужного жидівського економічного, політичного й культурного впливу усередині Німеччини, а потім — по висхідній — заохочення повної еміграції жидівського населення з Німеччини. Метою контрзаходів, організованих жидами, було заохочення військового походу сусідніх країн проти Німеччини в надії на повне знищення націонал-соціалістської німецької держави в результаті війни. Звісно ж, було чимало освічених жидів, які не поділяли цієї мети, так само як існували й постійно діяли помірні потуги усередині німецького руху для проведення м'якішої політики щодо жидів порівняно з тією, яку проводив Гітлер.

Трохи статистики про кількість жидівського населення в довоєнний і воєнний періоди.

Згідно оцінок, коли в січні 1933 року Гітлер став канцлером, кількість жидів у Німеччині становила близько 500 тисяч осіб. До кінця довоєнного періоду, внаслідок приєднання Австрії й Судетської області й установлення протекторату над Богемією й Моравією [Чехією — прим. пер.] мали місце значне збільшення чисельності жидів. Ставлення до жидів, політика й заходи, застосовувані проти них, спричинили масову втечу жидів з цих територій, які контролювала націонал-соціалістська Німеччина. За оцінками, близько 320 тисяч жидів покинуло Німеччину в період від січня 1933 р. до вересня 1939 р. Близько 480 тисяч емігрувало з Австрії, Судетської області й Богемії-Моравії до початку війни. Коли у вересні 1939 року почалася війна, на територіях, контрольованих німцями, проживало близько 360 тисяч жидів, з яких під час війни виїхало близько 65 тисяч.

Націонал-соціалістська кампанія проти жидів завершилася повною поразкою й смертю Гітлера 30 квітня 1945 року. Такий результат викликало втягнення Німеччини в Другу світову війну. З першого ж дня стала проводитися гігантська кампанія, що зображувала Гітлера найбільш злою й аморальною людиною з усіх, що жили на Землі, таврувала вічною ганьбою німецький народ, який підкорився владі Гітлера. Використання обставин, що стосуються поводження Гітлера з жидами під час війни, було й залишається вирішальним фактором у цій кампанії.

Суть висунутого Гітлеру обвинувачення в безпрецедентній жахливості полягає в наступному: за його наказом близько шести мільйонів жидів було знищено в серійних газових печах, створених спеціально для цієї мети у всіх численних концтаборах, що існували в Німеччині до війни, а також згодом відкритих на територіях, загарбаних німецькими військами, які переможно наступали. Жодного вагомого доказу на підтримку цього звинувачення загалом так ніколи й не навели, а цифра в шість мільйонів з самого початку була чисто гіпотетичною, будучи викладена в розпалі війни, коли будь-який подібний розмах знищення був просто неможливий, якщо прийняти цифру в 6 мільйонів за загальне число жидів, знищених за весь військовий період. Якщо до 1943 року знищили 6 мільйонів жидів, то тоді до травня 1945 року ця цифра мала б досягти щонайменше 10 мільйонів, якщо допустити, що Гітлер і його поплічники могли роздобути у свої руки таку велику кількість жидів — чого вони, звичайно, зробити не могли.