Ричард Харвуд - Чи дійсно загинули шість мільйонів?

У багатьох відношеннях пропонована українському читачеві робота Р.Харвуда, як і Додатки до неї, є вельми цікавими і повчальними.

Ми часто чуємо, що комуністична ідеологія має бути засуджена на «другому Нюрнберзькому процесі». Немає сумніву, що ідеологію та людиноненависницьку практику комунізму треба засудити, а компартію заборонити, але Р.Харвуд фактами доводить, що «Нюрнберзький процес» був всього лише грандіозною фальшивкою, створеним жидами спектаклем, і другої фальшивки нам робити не варто. Суд має бути справжнім, а не сфальсифікованим. Читаючи про цей процес, у голову мимоволі приходять організовані НКВД «суди» 30-х років в жидобільшовицькій Московській імперії: фальшиві свідки, «визнання» під середньовічними тортурами, повне ігнорування очевидних фактів тощо. Інколи навіть забуваєш, що дія відбувається в середині 40-х років у Німеччині, а не в середині 30-х років у Московії. А втім, якщо подумати, то воно й не дивно: там і там жертвами були «гої», а «свідками», «слідчими», «суддями» та катами — жиди, бо «Нюрнберзький процес» був міжнародним лише за назвою.

Як випливає з неспростовних фактів, Гітлер та керівники націонал-соціалістичної Німеччини насправді були не жидофобами, а справжніми сіоністами, що намагалися зібрати жидів до купи то в Палестині, то на Мадагаскарі то десь на Сході Європи. Але на противагу удаваним сіоністам, вони хотіли зробити не плацдарм, звідки б жиди робили свої диверсії проти цивілізованих народів, але зібрати туди жидів, щоб вони жили своєю власною працею, а не спекуляціями, шахрайством та пограбуванням інших народів. Жидівські сіоністи вибачити такого зухвальства націонал-соціалістам, звичайно, не могли. Створився небезпечний прецедент, що загрожував пануванню жидів не лише в Німеччині, але й інших країнах. 3 точки зору світового жида «заразу» треба було задушити в зародку. Згідно з настановами написаних понад 100 років тому «Протоколів старшин сіону», на такі дії треба відповісти війною з «кривдником», або навіть світовою війною. Щоб задушити Німеччину, жиди розв'язали Другу світову війну і створили міф про «голокост». Читаючи зібрані у цій книжці матеріали, приходиш до цілком однозначного висновку: голокост, звичайно, був, але не жидів, а українців в 20-х — 30-х роках та німців під час та після Другої світової війни. I робили цей голокост жиди, і тільки жиди.

Під час війни їх загинуло всього лише 300 тисяч з 6 мільйонів, що жили в Європі до війни, тобто 5 відсотків — суща дрібниця порівняно з втратами інших народів. Українців, наприклад, загинуло 17–20 % від усього населення.

«Багато публікацій заявляють, що гетто використовувалось для знищення жидів поряд з концтаборами, бо там жидів марнували голодом. Це не відповідає дійсності», м'яко пише Р. Харвуд, тобто, це є жидівською вигадкою, брехнёю. «В гетто існував значний рівень економічної діяльності… Організація служби соціального забезпечення була вже справою жидівської адміністрації гетто. Для того гетто і були створені, щоб жиди там жили серед своїх, у своєму середовищі. Багаті мешкали там у розкоші, в гетто були не лише ресторани, але навіть нічні клуби!» Але аби жиди загнали населення у гетто, то вони неодмінно винищували б його голодом, і вони це зробили з 2 мільйонами українців в 1921-23 pp. та з 9 мільйонами в 1932-33 pp., перетворивши у гетто всю сільську місцевість України і відібравши у селян всі їстівні запаси. Після війни вони зробили це з 1,5 мільйонами німецьких військовополонених.

Опираючись на чисельні і певною мірою різні факти та свідчення, англієць Р.Харвуд, жид Роже Доммерг Полакко де Менас, українець Б.Богослов приходять до одного висновку: ніяких газових камер для знищення людей у концтаборах не було; насправді масовими винищеннями людей займалися самі жиди у машинах-душогубках Френкеля та в незчисленних сибірських концтаборах; жидівський же «голокост» — це найбільша фальшивка не лише в історії XX ст., але й взагалі у світовій історії.

На Нюрнберзькому «процесі» керівників націонал-соціалістичної Німеччини звинувачували в тому, про що марять самі жиди і що вони робили б, аби були при владі: «…жиди охоче хоч у думках поринають у мрії про знищення язичників (тобто, усіх нежидів — А.К.)… Для жидівського національного духу жадоба помсти не менше характерна, ніж універсалістичний світогляд…», писав Соломон Лур'є в роботі «Антисемітизм в стародавньому світі» (Петроград, 1922 р.