Ричард Харвуд - Чи дійсно загинули шість мільйонів?

Після дослідження Лейхтера Державний музей Освенціма звернувся з проханням до Краківського судово-експертного інституту провести дослідження на тему можливості того, що масові вбивства були в Освенцімі. Аналіз цегли та цементу повністю підтверджував результати, отримані Лейхтером. Вальтер Люфтль, австрійський інженер, Президент Австрійської Асоціації Інженерів, також досліджував цю проблему і зробив висновок, що знищення людей в приміщеннях, поданих як газові камери, технічно неможливо. Неможливо було і креміювати таку кількість трупів у печах, які були в концтаборах, для цього потрібно було тисячі крематоріїв.

Існує велика кількість книжок, які стверджують, що в гітлерівській Німеччині було вбито шість мільйонів жидів. Ми сподіваємось, що ця робота проллє світло на той період історії і збудить інтерес до проблем, які до цього часу уявлялись нашому читачу в односторонньому світлі.

Всі чули про те, що уряд Гітлера начебто хотів знищити жидів у Європі, і що за час війни внаслідок їх політики загинуло шість мільйонів жидів. Багато істориків працювало над цим питанням і вони знайшли багато протиріч в цій легенді про масові знищення. Шість мільйонів — це вельми значне число, його не так просто заховати в статистичних даних по населенню, які збирались в різних державах в період перепису.

Не потрібно бути генієм, щоб бачити, що ця історія про шість мільйонів є вельми прибутковою для сіоністів. Німеччина до цього часу сплачувала гроші як компенсацію за начебто вбитих жидів. Радянський режим багато робив у розповсюдженні цієї легенди. Давайте розглянемо цю історію про масові знищення жидів, які начебто проводились німецькими націоналістами.

Пропаганда про жорстокість ворога у військовий час — це старий трюк, кожний конфлікт двадцятого століття супроводжувався такою пропагандою, так буде, без сумніву і в майбутньому. В Першу світову війну німців звинувачували в поїданні (!) бельгійських дітей, а також, що вони начебто підкидали дітей у повітря і пронизували їх штиками. В додаток до цього англійці заявили, що у німців була ціла фабрика, в якій вони добували гліцерин та інші речовини з трупів вбитих. Після війни Секретар іноземних Справ Великобританії вибачився за приниження і визнав, що це було зроблено з метою військової пропаганди. Але після Другої світової війни вибачень не було, більш того, замість того, щоб вгамуватися з роками, пропаганда про жорстокості гітлерівського режиму, особливо поводження з жидами, посилюється. По сьогоднішній день продовжують друкуватись чисельні книжки з неправдоподібними мемуарами «свідків» про концтабори та про знищення шести мільйонів жидів. Виникає питання — чому історія про німецькі звірства Другої світової війни так відрізняється від історії про попередні війни? Чому за одні були вибачення, а про інші продовжують глаголити. Чи не від того, що казка про «шість мільйонів» комусь слугує, є просто політичним шантажем?

Для жидів ця легенда принесла великі прибутки. Багато народів несли тягар втрат і страждань за час війни, а ніхто, окрім жидів, не повернули це до такої ступені собі на користь, їх страждання та мільйонні жертви, начебто перенесені б від рук німецьких націоналістів, збудили співчуття в інших людях: англійський уряд, наприклад, практично не забороняв імміграції жидів у Палестину після війни, політика, яка в решті решт привела до того, що Англія вимушена була покинути Палестину і тим самим відкрила шлях до створення Ізраїлю.

Доктор Макс Нуссбаум, колишній головний рабин Берліну, говорив 11 квітня 1953 р. — «Позиція жидів була зміцнена фінансове через репарації, які уряд Німеччини сплачував як Ізраїлю (держава, яка не існувала в період війни), так і окремим жидам». До 1995 року було сплачено більше ста мільярдів марок, великі гроші. Сплата в окремі роки становила до сорока відсотків державного бюджету Ізраїлю.

Щодо політичного шантажу легенда про шість мільйонів жидів, які загинули від рук німців, має вельми серйозні наслідки для європейців. Вона використовується для того, щоб застерігати людей від національних почуттів. Кожний раз, коли люди Європи хочуть вжити заходи за збереження свого національного обличчя, їх зразу ж звинувачують, що вони «неонацисти», а хто як не нацисти здійснили такий страшний злочин — вбивство шістьох мільйонів жидів! В наш час саме існування держав — націй білої раси — знаходиться під великою загрозою в зв'язку зі значною імміграцією із держав Третього Світу. I поки цей міф підтримується, наші національні спонукання будуть підлягати переслідуванням і гонінням, і Третій Світ в обличчі ООН буде продовжувати отримувати успіхи в подоланні сил, що борються за збереження самої важливої гарантії нашої свободи — держав — націй нашої раси. Це звинувачення про вбивство «шістьох мільйонів» підриває принципи націоналізму і національної свідомості білої раси до такого ступеня, що це загрожує її виживанню. Багато держав Заходу знаходяться сьогодні під великою загрозою, і якщо не буде зупинено іміграцію африканців та азіатів, наша раса просто зникне. Але що відбувається, коли люди хочуть говорити про расову проблему, про її біологічні та політичні наслідки? Нас звинувачують у расизмі! А расизм це, як всі знають, перша ознака нацизму. А вони (як всім звичайно відомо) вбили шість мільйонів жидів. I коли Інок Пауел (в свій час член англійського парламенту) закликав нас звернути увагу на небезпечні наслідки іміграцій з Третього Світу, один відомий соціаліст порівняв це з образом Дахау і Освенціма, щоб примусити його мовчати.