Ричард Харвуд - Чи дійсно загинули шість мільйонів?

До 1939 p. зусилля німецького уряду привели до того, що із загальної кількості 600 тис., 400 тис. німецьких жидів емігрували, і додатково до того 400 тис. із Австрії і Чехословаччини, що становило майже повне жидівське населення тих держав. Це було зроблено через Управління Європейської Еміграції в Берліні, Відні і Празі, створеного Ейхманом, головою жидівського Відділу Розслідувань в Гестапо. Німці настільки швидко хотіли завершити цю еміграцію, що Ейхман навіть організував в Австрії центр з підготовки емігрантів в Палестину, де молоді жиди вивчали методи сільського господарювання, щоб підготувати себе до нового життя у Палестині (Роджер Франкль. «СС і Гестапо». Roger Manvell (author) and Heinrich Fraenkel (contributor). «SS and Gestapo», стор.60).

Звинувачення в тому, що Гітлер виношував плани знищення жидів, незбагненні, враховуючи той факт, що він дозволив більш ніж 800 тис. з них покинути територію, яка знаходилась під контролем німців, їм навіть було дозволено вивезти своє майно.

Еміграція жидів із Європи продовжувала розглядатися і після початку війни, особливо Мадагаскарський план. Ейхман його обговорював в 1940 р. з Французьким колоніальним управлінням.

3 початком війни ситуація стосовно жидів різко змінилась. Не всім відомий той факт, що світове жидівство оголосило себе учасником Другої світової війни проти Німеччини. Внаслідок цього німецький уряд мав достатньо підстав, згідно міжнародним законам, розглядати їх як ворогів та ізолювати як ворожий елемент.

5 вересня 1939 р. Хайм Вайцман, один із сіоністських лідерів, оголосив Німеччині війну від імені жидів всього світу, заявляючи, що жиди будуть боротися на підтримку Великобританії і що Жидівське Агентство готове вжити термінові заходи для використанням жидівських людських ресурсів, а також інших дій. А до цього, починаючи з 1933 p., різні жидівські організації і агентства шість разів (!) оголошували світу, що вони знаходяться в стані війни з Німеччиною.

Таким чином, всі жиди були де факто оголошені агентами, готовими брати участь у військових діях проти Німеччини. Одразу після цього стала проводитесь політика інтернування жидів в концтабори.

Варто відзначити, що США і Канада інтернували всіх японців на своїй території ще до того, як німці застосували ті ж заходи безпеки стосовно жидів. Японці були інтерновані, незважаючи на те, що вони не дали ніяких підстав підозрювати себе у ворожих спонуканнях. Англійці за часів Бурської війни інтернували всіх жінок і дітей бурів, щоб змусити чоловіче населення здатись. Понад двадцять тисяч загинуло внаслідок цієї акції, проте ніхто не звинуватив їх в навмисному знищенні бурів як нації.

Інтернуючи жидів на окупованих територіях Європи, німці намагались упередите безпорядки і ворожі дії. 11 жовтня 1942 р., наприклад, Гіммлер повідомив Мусоліні, що німецька політика стосовно жидів змінилась з причини військової безпеки. Він додав, що тисячі жидів на окупованих територіях ведуть партизанську війну, саботаж та шпигунство. Згідно офіційній довідці, даній Реймонду Артуру Девісу, кореспонденту, який знаходився в Радянському Союзі на протязі всієї війни, біля 35 тис. європейських жидів вели партизанську війну у військах Тіто в Югославії. Внаслідок цього жидів інтернували в гетто та в таборах, в Німеччині та Польщі, більшість з них стала відправлятись в Польщу після березня 1942 р. В'язнів гетто та концтаборів використовували в якості робочої сили у виробництві військової продукції. Ця проблема особливо гостро стояла для Гітлера в кінці 1941 р., після провалу блітц-кригу, коли керівництво Німеччини було змушене мобілізувати всі ресурси на війну. Таким чином, питання про примусову працю в'язнів, а також «ост-арбайтер», є фундаментальним в спростуванні тверджень про те, що націоналістична Німеччина начебто виношувала плани про масові знищення жидів. Це суперечить елементарній логіці, бо це б означало безглузду трату людських ресурсів, які були критично необхідні для ведення виснажливої війни. Зберігся стенографічний протокол розмови між Гітлером і угорським регентом Хорті, який відбувся 17 квітня 1943 p.. Він прохав Гітлера звільнити сто тисяч жидів, щоб залучити їх до розробки проекту нового винищувача. В той час бомбардування Німеччини значно посилилось (Reitinger, «Die Endlosung» Berlin, 1956 стор.478). Ця розмова відбулася в той час, коли немов би винищення жидів уже здійснювалося повним ходом. Концтабори в той час перетворились у потужні промислові комплекси, які постачали військову продукцію німецькій армії — фабрика штучної гуми Буна в таборі Берген-Бельзен, І.Г.Фарбен в Освенцімі, електрична фірма Сіменс в Равенсбрюці. В багатьох таборах роботу оплачували спеціальними грошима, за які можна було купити додаткову їжу. Німці хотіли отримати максимальний економічний вихід зі своєї системи концтаборів, що знаходиться в повному протиріччі з існуючими планами про немов би масові винищення людей, які були там. Спеціальне управління СС, яке очолював Освальд Пол — Управління Економіки та адміністрації, працювало, щоб перетворити табори у великі індустріальні комплекси.