Ричард Харвуд - Чи дійсно загинули шість мільйонів?

Жиди продовжують наполегливо стверджувати, що політика дискримінації в націоналістичній Німеччині була лише верхівкою айсбергу, сутністю якого було їх фізичне знищення. Типовим прикладом цього є анти-німецька пропагандистська книжка «Der Gelbe Fleck: Die Ausvoltung von 500 000 Juden», надрукована в Парижі в 1936 р. («Жовта пляма — знищення 500 тис. жидів»). Не зважаючи на відсутність фактів, еміграція в цій книжці подається як фізичне знищення жидів. Концтабори для політичних в'язнів подаються як потенційні інструменти геноциду і особливе зауваження зроблено про сто (100) жидів, які утримувались в Дахау в 1936 р., з яких шістдесят (60) там були до 1933 p.

Як інший приклад вони вказують на сенсаційну книжку німецького жида, комуніста Ганса Баймлера «Four Weeks in the Hands of Hitler's Hell-Hounds: The nazi Murder Camp of Dachau», («Чотири тижні в руках гітлерівських катів — нацистський табір смерті Дахау»), опубліковану в Нью-Йорку в 1933 р. Затриманий за свою марксистську діяльність, автор стверджував, що Дахау був табором смерті, хоч з його власного визнання його випустили через місяць. (У свій час у Східній Німеччині (НДР) навіть установили нагороду Ганса Баймлера за служіння в комуністичному русі).

Той факт, що пропаганда про геноцид, який немов би здійснювався в націоналістичній Німеччині, розповсюджувалась в той час людьми з упередженими думками про расові та політичні проблеми, повинно насторожити незалежно налаштованого спостерігача при дослідженні того періоду історії. Примусова політика жидів до еміграції та існування концтаборів — це не одне і те ж. Табори використовувались для ізоляції політичних супротивників та підривних елементів, зокрема, комуністів, серед яких були жиди. На відміну від сталінського режиму з його мільйонними в'язнями, число ув'язнених в Німеччині було невелике. Згідно Райтлінгеру, який багато написав на підтримку легенди про геноцид між 1934-38 pp., це число не перевищувало 20 тис. по всій Німеччині, число жидів серед яких не перевищувало три тисячі, (із книги «The Alibi SS of a Nation» London, 1956, стор.253)).

Німецька націоналістична політика по відношенню до жидівської еміграції деякою мірою була сформована у відповідності до тодішнього сіонізму. Основоположник сучасного сіонізму Теодор Херцль в своїй роботі «Жидівська держава» писав про її заснування на острові Мадагаскар, і цю можливість уряд Гітлера серйозно вивчав. Це було важливим пунктом у виборчій програмі Націонал-Соціалістичної Робітничої Партії, яка була надрукована у вигляді передвиборчої платформи. В ній стверджувалось, що створення жидівської держави в Палестині небажане, адже це спричинить постійні війни на Близькому Сході. Німці не були першими, хто пропонував жидівську еміграцію на Мадагаскар, польський уряд розглядав цей план стосовно свого жидівського населення, і в 1937 р. вони відправили туди експедицію під керівництвом Михайла Лепецького, в яку були введені і жидівські представники.

Перші конкретні пропозиції щодо Мадагаскару німці зробили в проекті Шахта (Hjalmar Schacht, президент Рейсхбанка) в 1938 р… За порадою Герінга, Гітлер погодився надіслати Шахта в Лондон для переговорів з жидівськими представниками — Раблі із Нью-Йорку і Берстедом (з книжки Райтлінгера «The Final Solution» («Остаточне вирішення»), London, 1953, стор. 201). Згідно цьому плану гроші та нерухомість німецьких жидів були б використані як задаток для міжнародного займу для фінансування жидівської еміграції в Палестину.

Шахт доповів Гітлеру про ці переговори 2 січня 1939 р. Цей план був прийнятий на конференції 12 листопада 1938 р., зібраної Герінгом, де він заявив, що Гітлер розглядає план еміграції жидів на Мадагаскар. Але цей план не вдалося перетворити в життя, бо Англія не погодилась з фінансовими умовами (The Final Solution, стор. 21). Трохи пізніше, в грудні того ж року, М.Жорж Боннет, міністр іноземних справ Франції, сказав Ріббентропу, що французький уряд планує евакуювати 10 тис. жидів на Мадагаскар.

Ще до того, як Шахт запропонував організувати еміграцію жидів у Палестину, що є в основному продовженням переговорів, початих в 1935 р., були зроблені багаторазові спроби сприяти еміграції жидів у інші європейські держави. Евіанська (Evian) конференція в липні 1938 р. стала наслідком цих зусиль. Все ж таки на 1939 p. німецька сторона все ще надавала перевагу еміграції на Мадагаскар. I хоч Гельмут Вольтат обговорював від німецького міністерства іноземних справ плани обмеженої жидівської еміграції в Родезію, а також в Англійську Гвіану, і ці переговори продовжувались до квітня 1939 р., Мадагаскарський план обговорювався вельми серйозно в той самий час, і 24 січня Герінг написав міністру внутрішніх справ Фріску, пропонуючи створити центральне еміграційне управління для жидів, і наказав Гейдріху із служби безпеки, заступнику Гіммлера, вирішити жидівську проблему шляхом еміграції та евакуації.