Девід Хогган - Міф про шість мільйонів

Ейхман наполягав аби жидівські сімейні табори, розташовані на Сході в районі Терезієнштада, були набагато більш прийнятні для жидів, ніж роздільне проживання, яке спричиняло розділення сімей. Ейхман зізнався Таддену, що в 1944 році в Словаччині мав місце випадок, коли під час транспортування з Угорщини до Польщі убили одного жида, але він наполягав на тому, що ця подія є рідкісним винятком. Він знову нагадав Таддену, що жиди перебували в таборах виключно для того, щоб Німеччина могла використовувати їх виробничі можливості і запобігти шпигунській діяльності. Він зазначив, що в перші роки війни Німеччина не вдавалася до цих крайніх заходів, і вдалася тільки коли стало очевидно, що її існування перебуває під загрозою. Ейхман також нагадав Таддену, що жиди-іноземці, яким дозволили виїхати з Європи прямо з таборів, не звинувачували Німеччину в тих жорстокостях, про які ходили безвідповідальні чутки за кордоном. Словом, Тадден — який особисто багаторазово відвідав різні концтабори — був твердо переконаний, що Ейхман мав рацію і що закордонні чутки про геноцид, що нібито здійснювався, були брехливими.

11 червня 1946 р., вислухавши в своїй тюремній камері повний матеріал пропаганди Нюрнберзького процесу, Еберхард фон Тадден зробив єдиний коментар, що, якщо Ейхман збрехав, то він, поза всяким сумнівом, є «вкрай майстерним» брехуном.

Світова спільнота ще недостатньо обговорила питання про те, хто збрехав і чому. Тим не менш, є встановленим фактом, що на кожне брехливе письмове свідчення або заяву про табори смерті чи газові камери припадає щонайменше двадцять показань, які заперечують існування подібних таборів і газових камер. Проте на підтримку міфу про геноцид надали розголосу тільки ті свідчення, які подають однобічну картину.

Неминучим висновком про поводження під час війни німців з європейськими жидами є те, що ми зіткнулися з свідомим наклепом і фальсифікацією, зі змовою безпрецедентного масштабу. Інтернування європейських жидів, так само як і інтернування японців у США і Канаді, проводилося з міркувань безпеки. Раніше було зазначено, що інтернування жидів німцями було не таким всеосяжним, як те, що відбулося стосовно японців в Америці. За всю війну німці інтернували в концентраційні табори не більше 2 мільйонів жидів, і малоймовірно, що це число перевищує 1,5 мільйони. У автора немає ні найменшого наміру обговорювати тут, чи подібне інтернування було необхідним або бажаним в будь-якому з цих випадків. Наше дослідження в цій книзі було зосереджено виключно на вкрай жахливому та необгрунтованому звинуваченні в тому, що інтернування використовувалося німцями як ширма, за якою вони успішно знищили не менше шести мільйонів європейських жидів. Жодного разу не було наведено аніякого переконливого доказу того, що з боку Німеччини проводилася такого роду кампанія з безладної бійні. У той же час, всі достовірні докази зі все більш зростаючим обсягом і впливом продовжують наводити на думку про те, що вся ця легенда про геноцид є добре обдуманою і безсоромною вигадкою.