Девід Хогган - Міф про шість мільйонів

Варто відзначити, що Червоний Хрест аж до радянської окупації отримував з Освенціма велику кількість пошти. До того часу багато інтернованих були евакуйовані німцями на захід. Спроби Червоного Хреста розширити допомогу на в'язнів, що залишилися в Освенцімі під радянською окупацією, були марними. Однак представники Червоного Хреста змогли — принаймні, до певної міри — простежити евакуацію Освенціма через Богемію і Моравію. Також було можливим продовжувати відправлення посилок з харчами колишнім ув'язненим Освенціма в такі місця, як Бухенвальд і Оранієнбург.

Червоний Хрест висловлював глибоке невдоволення тим, що жорстка союзницька блокада Європи перешкоджала великим операціям їх товариства з надання допомоги жидівським цивільним особам, інтернованим до таборів. Більша частина продовольства для гуманітарної допомоги закуповувалася в Румунії, Угорщині та Словаччині. В інтересах інтернованих жидів було й те, що 15 березня 1944 р. Червоний Хрест висловив протест проти «варварських прийомів ведення повітряної війни союзниками» («Інтер арма Карітас», стор. 78). У порівнянні з цим, період з 1899 р. по 1907 р., коли були прийняті Гаазькі конвенції, може вважатися самим справжнім золотим століттям.

У висновку щодо цих ґрунтовних і всеосяжних доповідей МЧХ варто відзначити, що ніхто з представників Міжнародного Червоного Хреста не знайшов ані в таборах, ані в якомусь іншому місці в окупованій Віссю Європі жодного підтвердження, що Німеччиною проводилася навмисна політика знищення жидів. МЧХ підкреслював, що в останні місяці війни в Німеччині мав місце загальний хаос і більшість лікарів-жидів з таборів в той час використовувалися на Східному фронті, де вони боролися з тифом. Ці лікарі знаходилися далеко від таборів, коли в 1945 році там спалахнули страхітливі епідемії тифу («Доповідь», Т. 1, стор. 204 і далі).

Всю війну Червоний Хрест працював у тісному співробітництві з представниками Ватикану і — так само як і Ватикан — після війни відмовився брати участь у безвідповідальних звинуваченнях в геноциді, що стали головною темою дня.

Крім роботи Міжнародного Червоного Хреста, пов'язаної з концтаборами, велику цінність і значимість мають подані ним статистичні дані про людські втрати серед цивільного населення під час Другої світової війни:

— втрати серед німецького цивільного населення в результаті бомбардувань і насильницької репатріації — 2.050.000;

— втрати серед осіб німецької національності з інших країн під час їх вигнання — 1.000.000;

жертви переслідувань з політичних, расових чи релігійних підстав, що померлі у в'язницях і концентраційних таборах між 1939 р. і 1945 р. (без урахування СРСР) — 300.000;

— втрати серед цивільного населення країн східної Європи, без урахування Радянського Союзу — 8.100.000;

— втрати серед цивільного населення Радянського Союзу — 6.700.000.

Ці цифри являють страхітливу оцінку в 17.850.000 осіб, померлих не від переслідувань, в той час як всього лише 300.000 чоловік з усіх переслідуваних категорій — багато з яких не були жидами — померли з різних причин в концентраційних таборах під час війни. Ця цифра в 300.000 чоловік перебуває в разючому контрасті з цифрою в 5.012.000 осіб, що висунута Жидівським спільним комітетом з розподілу і відображає число жидів, нібито померлих під час війни — в основному, в результаті знищення, начебто проведеного націонал-соціалістами.

Дипломатичний радник Еберхард фон Тадден (Eberhard von Thadden) є одним з тих німців, хто після війни сильно збентежився. Міністерство закордонних справ Німеччини доручило йому подвійні зобов'язання в справі жидівського питання; він працював як з Міжнародним Червоним Хрестом, так і з Адольфом Ейхманом. У квітні 1943 р. він обговорював з Ейхманом чутки, що курсували за кордоном, про те, що німецька влада безцеремонно знищує жидів. Ейхман заявив, що сама ідея про знищення є абсурдною. Німеччині була потрібна будь-яка доступна робоча сила в боротьбі за існування.

Тадден поставив запитання про доцільність політики інтернування. Ейхман погодився, що доступні транспортні засоби потрібні для постачання фронтів війни та самої країни, однак він доводив, що справді необхідно було сконцентрувати жидів з окупованих східних територій у німецьких таборах для того, щоб забезпечити ефективність жидівської робочої сили, а також щоб запобігти безладдю і підривній діяльності в завойованих країнах. Будь-яка з завойованих країн могла за відносно короткий проміжок часу стати прифронтовою зоною.