Девід Хогган - Міф про шість мільйонів

Грімм вважав, що Гітлер повністю і в належній мірі усвідомив небезпеку подібної ситуації в промові, виголошеній їм 9 жовтня 1938 в Саарбрюкені, де він піддав критиці анти-мюнхенське англійське угруповання.

У 1939 р. англійцям вдалося збудити поляків, і польські німці протягом довгих місяців перед вереснем 1939 р. цілодобово випробовували на собі те, що німецькі жиди зазнали всього лише один раз, 10 листопада 1938 р. У міжнародній пресі спостерігалося небагато співчуття до цих польських німців. Нічого дивного, це ж були не жиди.

Грімм визнає зацікавленість Гітлера в адекватному економічному доступі до сировинних матеріалів Східної Європи. Він був упевнений, що за нормальних умов Гітлер задовольнив би потреби Німеччини, дотримуючись при цьому німецько-радянського пакту про ненапад від 23 серпня 1939 р. Коли в 1936 р. на Нюрнберзькому партійному з'їзді Гітлер заявив, що якби Німеччина мала ресурси Уралу вона купалася би в розкоші, він зовсім не говорив, що Урал повинен належати Німеччині. Німецький лідер мав на думці лише те, що німці використовували би природні багатства краще, ніж це робили радянські господарі Росії на той час. Грімм вважає, що період від листопада 1938 р. по вересень 1939 р. був найважчим часом для Гітлера (за винятком 1944 і 1945 років). Його бажання розумно перебудувати Європу було поставлено під загрозу через інтриги, які плели британські фанатики, керуючись міркуваннями про традиційний баланс сил.

Потім розпочалася Друга світова війна, а разом з нею — поширення комунізму і страждань для всієї Європи. Після 1945 року Грімм обговорював долю жидів у період Другої світової війни з експертами із статистики населення всієї Німеччині, а також із численними німцями, які особисто стикалися з системою німецьких концтаборів. Грімм відзначає загальну одностайність, засновану на оцінках Червоного Хреста, згідно з якими кількість жидів та інших меншин, які стали жертвами німецької політики за всю Другу світову війну, не могла бути більше 350 тисяч, причому багато хто з цих людей загинули від союзницьких бомбардувань та інших природних причин (Там же, стор. 290). Це залишає дуже вузьку щілину для тверджень про масове знищення в газових камерах.

Грімм гірко оплакує погане поводження з жидами — там, де таке відбувалося, — однак він ні на одну мить не вважає, що нещастя жидів перевершили страждання німецького народу під час війни, яка завершилася безпрецедентною катастрофою для Німеччини і небаченим тріумфом для жидів. Незважаючи на це, Грімм робить висновок, що як жидівське так і німецьке питання існуватимуть до тієї пори, поки для більшості жидів не буде створена власна батьківщина (Там же, стор. 561).

Книга Грімма є сміливою та добросовісною спробою захистити свою країну від незаслуженого наклепу і лихослів'я.

Ключову роль стосовно жидівського питання в Європі під час Другої світової війни відігравав Міжнародний комітет Червоного Хреста, що переважно складався з відносно нейтральних громадян Швейцарії. Правда, після розгрому німецької армії під Сталінградом і подальших поразок, Червоний Хрест, як того і слід було очікувати, став більш критичним у відношенні до Німеччини. На 17-й Міжнародній конференції Червоного Хреста, що відбулася в 1947 році в Стокгольмі, були зроблені останні приготування для остаточної доповіді, яка вийшла наступного року під назвою «Report of the International Committee of the Red Cross on its Activities during the Second World War» («Доповідь Міжнародного комітету Червоного Хреста про свою діяльність під час Другої світової війни», 3 томи, Женева, 1948).

Це велике дослідження містить і доповнює дані з двох попередніх основних робіт: «Documents sur L'activite du CICR en faveur des civils detenus dans les camps de concentration en Allemagne, 1939–1945» («Документи про діяльність Міжнародного комітету Червоного Хреста в відношенні цивільних осіб, ув'язнених у німецьких концентраційних таборах. 1939–1945 рр..», Женева, 1946) та «Inter Arma Caritas: the Work of the ICRC during the Second World War» («Інтер Арма Карітас — діяльність Міжнародного комітету Червоного Хреста під час Другої світової війни», Женева, 1947).

У вступі до першого тому група авторів під керівництвом Фредеріка Сіорде (Frederic Siordet) пояснює, що їх девізом є повна політична нейтральність і служіння всім до одного. Міжнародний Червоний Хрест (МЧХ) був протилежністю національних товариств Червоного Хреста, основною метою яких була допомога їхнім власним громадянам. Нейтральність МЧХ була чітко виражена її двома головними керівниками під час війни — Максом Хубером (Max Huber) і Карлом Буркхардом (Carl J. Burckhardt). У нашій роботі ми відібрали нейтральні джерела для підбиття підсумків про показання свідків у справі геноциду.