Девід Хогган - Міф про шість мільйонів

Грімм засуджує антижидівські демонстрації, котрі організував Ґеббельс 20 листопада 1938, проте він слушно зазначає, що вони були не гіршими за поводження з німцями упродовж Першої світової війни в інших країнах, включаючи США. Те, що це зауваження про поводження американців з німцями під час Першої світової війни, є, фактично, применшенням, було ретельно доведено Г. Петерсоном (H.C. Peterson) і Дж. Файтом (G.C. Fite) в роботі «Opponents of War, 1917–1918» («Воюючі сторони. 1917–1918 роки», Madison, Wisconsin, 1957). В цій книзі докладно розглядається що відбувалося в ті роки в США. За подібних обставин, а також приймаючи до уваги «досягнення» американців в жорстокому поводженні з німцями в 1917–1918 роках, слова Рузвельта, виголошені ним на американській прес-конференції від 14 листопада 1938 р. — про те, що йому насилу віриться, що такі речі, як листопадові демонстрації в Німеччині 1938 року, могли відбутися в цивілізованій країні — звучать більш ніж іронічно. До того часу американський сіоністський лідер Семьюель Унтермайер (Samuel Untermeyer) вже більше п'яти років влаштовував бойкоти та вів «священну війну» проти німців.

Гітлер сам був шокований листопадовими заходами 1938 року, організованими Ґеббельс ом, і навіть заявив, що подібні події можуть назавжди зруйнувати націонал-соціалістську Німеччину. Англійський дипломат Оджилві-Форбс (Ogilvie-Forbes) передав з Берліна до Лондона про свою впевненість у тому, що подібні випадки не повторюватимуться.

Після Другої світової війни Грімм особисто зробив висновок, що стародавній жидівський народ, який не мав своєї землі 2.000 років, при спробі заволодіти світом буде експлуатувати збентеження і нерішучість більш молодих сучасних народів. Створення сіоністської жидівської держави буде недостатнім заходом для запобігання цієї небезпеки, якщо тільки воно не буде проведено в широкому масштабі і не охопить більшість жидів у світі.

У листопаді 1938 року Освард Піроу (Osward Pirow), міністр оборони ПАР, звернувся до Гітлера з планом щодо створення фонду для вирішення проблеми еміграції жидів з Європи. Проект повинен був здійснений на міжнародній основі; для його реалізації виділялося 2,5 млрд. доларів з німецько-жидівських та інших жидівських джерел. Пропозиція була схвалена Гітлером, проте була заблокована в Лондоні. Така сама доля спіткала й пропозицію Піроу щодо угоди між Німеччиною і Заходом, яка розв'язала б руки Німеччини у Східній Європі.

У травні 1939 р. англійським жидом Джорджем Расселом Штрауссом (George Russel Strauss) була організована і профінансована ретельно продумана змова з метою вбити Гітлера — і це в той час, коли Англія і Німеччина перебували у мирі. Різні наймані вбивці намагалися отримати винагороду, обіцяну Штрауссом, однак у них нічого не вийшло. Тим не менш, спроби вбити Гітлера тривали довгий час навіть після того, як Англія і Німеччина увійшли в стан війни. Грімм підкреслює, що ці спроби ажніяк не вплинули на політику Гітлера щодо жидів, і це незважаючи на те, що Гітлер знав, що спрямовані проти нього змови подібного роду організовуються з закордону.

Грімм справедливо звертає увагу на те, що на Нюрнберзькому процесі сторона звинувачення робила все можливе, щоб не допускати до розгляду матеріали, засновані на фактах, які могли викрити гігантський обман всієї теорії про те, що під час війни націонал-соціалістський уряд знищив шість мільйонів жидів. Адвокатам захисту не дозволялося піддавати сумніву зроблені заяви за допомогою перехресного допиту. Але, незважаючи на це драконівське обмеження, вони все ж зробили кілька яскравих спроб за допомогою обвідних атак.

Ніхто з численних знайомих жидів Грімма з Німеччини не був убитий. Навпаки, всі до єдиного пережили війну. Однак окупаційна влада в Німеччині після 1945 року чинила економічний і політичний тиск для того, щоб не допустити вільного розслідування шанованими вченими цих звинувачень в жорстокості. Цю політику продовжив Боннський уряд Аденауера.

Гітлер хотів створити з Німеччини ефективну перешкоду набігам зі Сходу, у відповідності з традиціями європейської історії. Він плекав надію створити дружню міжнародну лігу націоналістичних урядів народів Європи. Жидівські оратори — на кшалт Унтермайера (Untermeyer) або Вейцмана — зайняли таку ж непохитну позицію, як і радянські марксисти, в спробі підірвати всі подібні ідеї. Англо-німецький договір про дружбу від 30 вересня 1938 р. начебто подарував велику надію на те, що Європу чекає краще майбутнє, проте протягом всього лише декілька днів тиску з боку «анти-мюнхенців» у лавах партії торі вирвали з рук Чемберлена ініціативу щодо дружби з Німеччиною.