Девід Хогган: Міф про шість мільйонів

Відкрита боротьба Гітлера з жидами почалася від того часу, коли він 1919 року вступив до крихітної антижидівської Націонал-соціалістської партії. Він став провідним кандидатом на німецькій політичній арені після того, як на німецьких національних виборах у вересні 1930 року його партія отримала в рейхстазі 107 місць. У 1933 р. ця боротьба увійшла до вирішальної фази. Коли в січні 1933 року Гітлер став канцлером, в Німеччині проживало приблизно 500 тисяч жидів.

Першою великою директивою проти жидів — після одноденного бойкоту від 1 квітня 1933 року — став закон від 7 квітня 1933 року, який вимагав усунення жидів з державної служби і звільнення з університетських посад. Аж до 1939 р. цей закон не був повністю здійснений на практиці, хоча до кінця 1933 р. багато службовців і вчителів відправили на пенсію. У 1939 р. жиди все ще працювали в німецькій журналістиці та видавництвах, але в 1936 р. від них почали вимагати, щоб вони продали всі свої частки фінансового контролю над німецькими газетами, видавництвами і кіноіндустрією згідно з надзвичайним указом про пресу, виданого президентом Гінденбургом 1 березня 1933 згідно 48-й статтею Веймарської конституції.

Поза всяким сумнівом, самий фундаментальний законопроект Націонал-соціалістської партії, спрямований проти жидів, був прийнятий Рейхстагом на засіданні в Нюрнберзі 15 вересня 1935 року. Ці знамениті Нюрнберзькі закони містили закон про громадянство і закон про захист німецької крові і честі. Жидами обережно визначалися особи з чотирма або трьома жидівськими дідусями і бабусями або особи з двома жидівськими дідусями і бабусями, які сповідують іудаїзм або перебувають у шлюбі з жидом. Цей законопроект позбавляв жидів німецького громадянства і права виступати під німецькими прапорами, він забороняв жидам одружуватися з німецькими громадянами, а також передбачав, що сексуальний зв'язок між жидами і німецькими громадянами є кримінальним злочином. Жидам не дозволялося наймати німецьких служниць молодших за сорок п'ять років. Додатковий закон від 6 липня 1938 дозволяв розлучення виключно на расовому підґрунті.

Варто зазначити, що в 1938 р. ізоляція жидів все ще обмежувалася забороною на статеві стосунки, звільненням жидів з університетських посад і з державної служби та забороною на володіння інформаційними мас-медіа. Жидам дозволялося управляти і володіти бізнесом, користуватися комунальними послугами в сферах відпочинку, культури і транспортних засобів, займатися такими професіями, як медицина і юриспруденція, поступати на звичайну службу і подорожувати за кордон. Що цікаво, чимало тисяч жидів, як і раніше жили спокійним життям і працювали в німецькому суспільстві в 1945 році, коли їхня країна була окупована союзницькими військами.

Хоча політика націонал-соціалістів і полягала в тому, щоб змусити жидів виїхати з Німеччини, все ж були прийняті вельми ліберальні заходи, що дозволяли від'їжджаючим жидам брати з собою значну частку їхнього майна. Ще легше було переслати або взяти з собою гроші, отримані від продажу майна, ніж брати готівку. Мільярди марок були переведені в Палестину; згідно Хааварській угоді (Haavara agreement) не існувало жодних обмежень.

Офіційне ставлення націонал-соціалістів до жидів, починаючи від 1933 року до початку Другої світової війни, найкраще було підсумовано Бруно Аманном у книзі «Das Weltbіld des Judentunіs: Grundlagen des voelkіschen Antіsemіtіsmus» («Картина світового жидівства: основи народного антисемітизму», Відень, 1939). Націонал-соціалістську революцію 1933 року Аманн зображує як початок нової епохи для Німеччини, заснованої на демократичному принципі єдності всієї нації та протиставленні класовим бар'єрам минулого. Більшість жидів Аманн звинувачує в тому, що після Першої світової війни вони є вкрай нелояльним, жадібним і занепадницьким елементом у німецькій культурі.