Д. Журавльов - 100 ключових подій української історії

Половці були розбиті, хоча чимало їх врятувалося втечею – серед останніх був і Шарукан. За Йоакимівським літописом, русичами було вбито чи полонено до 10 тис. степових воїнів (можливо, цифра дещо завищена). Серед полонених, яких Мономах наказав одразу ж стратити, були й представники половецької еліти. Втрати руського війська невідомі, але, судячи з упертого характеру бою й реакції Мономаха на полонених, вони могли бути чималими. Було розбито значне військо потужного половецького об’єднання, хоча це ще не був кінець протистояння в степу. Але битва на Сальниці разом із походами 1103 р. та 1107 р. стала певним поворотним пунктом у цьому протистоянні, що зрештою остаточно схилило шальки терезів у цьому протистоянні на користь Русі.

Битва мала чималий резонанс у Європі, судячи зі слів руських літописів. Це могло бути спричинено успішним «піаром» з боку руської сторони, особливо завдяки залученню до походу духівництва. Літописи навіть наводять битву на Сальниці як приклад божественної допомоги янголів руському війську. Сьогодні битва відома широким колам любителів історії завдяки статтям у пресі до її 900-річчя. Подію відсвяткували одразу в кількох місцях (Ізюм, Ростовська область) громадські організації, встановлено пам’ятні знаки, організовано хресні ходи, історичні реконструкції.

За найпоширенішою версією О. Шахматова, перша редакція (версія) твору була завершена в 1110–1113 рр. у Києво-Печерському монастирі (редакція до нас не дійшла). 1116 р. ігумен Видубицького монастиря Сильвестр створив другу редакцію літопису (дійшла до нас у складі Лаврентіївського літопису, написаного 1377 р.). Третя редакція «Повісті» датується 1117–1118 рр., її створив якийсь невідомий книжник з оточення князя Мстислава-Федора-Гаральда, сина Володимира Мономаха (дійшла до нас у складі Іпатіївського літопису початку XV ст.).

Нестор (бл. 1056 – після 1114; чернець Києво-Печерського монастиря, письменник та агіограф, автор житій святих Феодосія Печерського, Бориса і Гліба, канонізований, мощі зберігаються в Ближніх печерах Києво-Печерської лаври); Сильвестр (?–1123; відомий давньоруський інтелектуал і церковний діяч, близький до Володимира Мономаха, ігумен Видубицького монастиря, з 1118 р. єпископ переяславський).

Коли саме на Русі почалося літописання – невідомо. Імовірно, це могло статися вже за часів князя Аскольда (версія М. Брайчевського), княгині Ольги чи Володимира. Уривки цих давніх літописів могли потім стати частиною «Повісті минулих літ». Дотепер серед науковців популярна гіпотеза академіка О. Шахматова, згідно з якою бл. 1037 (не пізніше від 1044 р.) було складено найдавніше Київське літописне зведення, що містило дані про початок історії Русі та її хрещення. Близько 1073 р. у Києво-Печерському монастирі було завершено Перше Києво-Печерське зведення, яке було укладено на основі давніх київських і новгородських літописів (автором зведення Шахматов вважав ченця Нікона). У 1093–1095 рр. на основі цього Першого Києво-Печерського зведення було укладено ще одне, яке у свою чергу стало основою для твору Нестора.

Про власне написання Нестором літопису невідомо майже нічого, крім того, що невдовзі після смерті літописця про нього часто згадували саме як про автора «Повісті» (зберігся, наприклад, лист ченця Полікарпа до ігумена Акіндіна, де йдеться про літопис і його автора). Літопис охоплює часи від створення світу і потопу аж до 1110 р., з акцентом на історію Русі, яка виявляється вписаною в традиційну середньовічну біблійну схему світової історії. Джерелами літопису стали візантійські хроніки, більш давні літописи, народні перекази й легенди, а також усні свідчення очевидців недавніх тоді подій (зокрема, колишнього воєводи Яна Вишатича, який, ставши ченцем наприкінці життя, за власними словами Нестора, розповів чимало цікавого про походи на половців, християнізацію Русі тощо). Ймовірно, створення «Повісті» – твору, сповненого провіденціалістських мотивів, – розглядалося автором як «виправдання» себе і своїх співвітчизників перед Богом на майбутньому Страшному Суді й мало не стільки «наукове», скільки релігійне значення.

«Повість минулих літ» стала початком літописання у східних слов’ян, попри свої неточності та сумнівні місця, дотепер зберігши значення безцінного і навіть унікального джерела з історії наших далеких предків. Вона стала зразком для наслідування іншими літописцями («життя» цього жанру виявилося напрочуд довгим – літописи писалися в Україні аж до XVIII ст.)