Едмунд Гусерль - Досвід і судження. Дослідження генеалогії логіки

Цих натяків має бути досить, щоби зрозуміти сенс повернення від предикативної очевидності до допредикативної, предметної очевидності, яке є поверненням до очевидності життєсвітового досвіду. Тепер ідеться про те, щоб із цих загальних убачань зробити висновки для правильного вибору початку конкретних окремих аналіз і в загальній царині життєсвітового досвіду віднайти ті допредикативні очевидності, в яких можна вказати на походження предикативного судження. Хоча ми вже й здобули поняття досвіду як предметної очевидності індивідуальних предметів, цей досвід у собі все ж таки ще не є різноманітним, навіть якщо деконструювати всі ідеалізації, які перекривають його первинність. Наш життєсвіт у його первинності, якої можна досягти лише через деконструкцію цих смислових шарів, як уже зазначалося, є не лише світом логічних актів, не лише цариною передданості предметів як можливих субстратів судження, як можливих тем пізнавальної діяльності, а також світом досвіду в цілком конкретному сенсі, який повсякденно пов’язують із виразом «досвід». А цей повсякденний сенс у жодному разі не пов’язаний суто з пізнавальним ставленням, натомість, він у своїй найширшій загальності пов’язаний із габітуальністю, яка зі своїм устаткуванням, із «досвідним» у ситуаціях життя – зрозумілого чи то конкретно обмежено, чи то загально як ставлення до життя в цілому – надає йому надійності рішення і дії; з другого боку, цей вираз означає також окремі кроки «досвідчування», через які здобувають цю габітуальність. Цей загально відомий повсякденний і конкретний сенс «досвіду» вказує, отже, більшою мірою на практичне й оцінювальне ставлення, ніж спеціально на пізнавання і судження.

Ми спочатку відсторонилися від усього того, що є досвідом у цьому конкретному сенсі, й у нашому запитуванні прямо перейшли від предикативного судження і його очевидності до царини пасивної віри в буття як свідомості передданості субстратів судження – ґрунту віри, який постає як світ і через який кожний окремий досвід є досвідом у горизонті світу. Проте, цей горизонт світу як такий визначений не лише знайомістю сущого, яка походить із практики пізнання, а також передусім тією знайомістю, яка походить із повсякденної практики продуктивної діяльності. Те, що ми все ж таки від визначеного цим широкого і конкретного поняття досвіду відразу повернулися до більш вузького, виправдано тим, що будь-яке поводження у світі, як практична діяльність, так і чисто пізнавальна, фундована досвідом у цьому сенсі. Практична дія, оцінювання є оцінюванням передданих предметів і дією із ними, тобто тими, які в надійності віри вже дані як сущі й такі, що постають перед нами. Таким чином, царина пасивної докси, пасивної буттєвої віри, цей ґрунт віри є фундаментом не тільки кожного окремого акту пізнання і кожного пізнавального звернення, судження про суще, а також кожного окремого оцінювання і практичної дії із сущим, а отже, фундаментом також для всього того, що в конкретному сенсі називають «досвідом» і «досвідчуванням». Навіть не варто говорити про те, що від цієї пасивної передданості сущого весь час слід переходити до пізнавальної активності; те, що афікує, радше може водночас бути стимулом дії. Звісно, цьому вже завжди передує примітивна пізнавальна діяльність, схоплення так і так визначеного сущого, певна експлікація. Таким чином, це поняття досвіду настільки позначено очевидною даністю, пасивною передданістю індивідуальних предметів, наскільки цим позначена основна структура кожного досвіду в конкретному сенсі. У пасивній доксі суще переддане не лише як субстрат для всіх можливих пов’язаних із ним актів пізнання, але і як субстрат для всіх оцінок, практичних цілепокладань і дій. Для того, щоби дещо могло бути даним як красиве, плідне, жахливе, привабливе тощо, воно має бути якось присутнє в чуттєвому схопленні, дане в безпосередньому чуттєвому досвіді, навіть якщо ми взагалі не продовжуємо його сприймати, якщо ми не прагнемо експлікувати його, схоплювати його у спогляданні, тлумачити його чуттєво сприйняті властивості, але якщо воно відразу на підставі цієї чуттєвої присутності викликає наш практичний або емоційний інтерес, відразу постає перед нами як саме це корисне, привабливе або потворне, все це фундує те, що воно є субстратом із властивостями, які можна просто чуттєво схопити і до яких завжди веде шлях можливого тлумачення.