Ґеорґ Зимель - Філософія грошей

Гроші спершу можуть залучатися в цей загальний тип утворення вартості. Певно, слушним є те, що інші вартості матеріалу для грошей мусять перестати функціонувати, щоб він ставав саме грішми; правда, вартість, якою він як такий володіє і яка дозволяє йому як такому функціонувати, може бути визначена тими можливостями використання, від яких він мусить відмовитися. Як в усіх щойно розглянутих випадках, відчута вартість здійсненої функції складається з її позитивного змісту і супутньої заперечності будь-яких інших [функцій], над жертвою яких підноситься та функція. Діяльним тут є не те, що ці інші функції діють, а те, що вони не діють. Якщо вартість певного об’єкта визначає те, що жертва приноситься заради нього, то вартість грошової субстанції як такої полягає в тому, що слід пожертвувати всіма її можливостями використання, аби вона була грішми. Цей спосіб оцінки природно має бути дієвим двосторонньо, себто матеріал для грошей має зазнавати і певного підвищення вартості інших різновидів його корисності шляхом відмови від його використання у вигляді грошей. Якщо вампум [28] Намисто. – Прим. перекл . [Wampum] індіанців складався із мушель, які слугували за гроші, але також носилися як ремінець для прикрас, то ці функції, вочевидь, знаходяться у чистій взаємодії: навіть значення мушель як прикраси цілком певно зберегло особливий обертон поважності внаслідок того, що заради неї відмовилися від безпосередньо можливого використання їх як грошей. Увесь цей тип можна розглядати як випадок вартості рідкісності. Зазвичай він зображується лише так, що об’єкт відповідає певній потребі, що наявна в багатьох індивідів або наявна в більшій інтенсивності, ніж спроможна покрити дана величина об’єкта. Якщо ж тут різні потреби, яким може слугувати однаковий об’єкт, конкурують за той самий об’єкт – бодай у того самого індивідуума, бодай між багатьма індивідуумами, – то і він природно ґрунтується на обмеженості запасу, яка не дозволяє, щоб кожна з цих потреб знаходила своє задоволення. Якщо обігова вартість, скажімо, збіжжя зводиться до того, що мається не досить збіжжя, аби одразу вдовольнити голод, то обігова вартість матеріалу для грошей зводиться до того, що його наявно не достатньо, щоб окрім потреби в грошах ним задовольнити ще всі інші, спрямовані на нього потреби. Отже, наскільки далеким є те, наче відмова від іншого використання применшує метал як гроші до одного рівня вартості із тими матеріалами, які зазвичай цілковито не підлягають використанню, тепер помітно саме в тому, що можливі, але нездійсненні використання найбільш істотно сприяють вартості, яку має метал як гроші.

Ще безпосередніше, ніж спростована гадка про безвартісність матеріалу для грошей, переконає нас наступна думка у тому, що гроші не можуть бути жодною вартістю. Якщо ми уявимо абсолютно могутню особистість, котрій у певній сфері належало б деспотичне право розпорядження всім, хоч би чого їй забажалося – як кажуть про ватажків піратів у Південному морі [29] Південна частина Тихого океану. – Прим. перекл. , що вони «не можуть грабувати», бо їм все належить із самого початку, – то така істота ніколи не мала б спонуки до присвоєння собі і грошей цієї сфери, позаяк вона і так має змогу безпосередньо опановувати все те, що вона могла б мати за гроші. Якби гроші були б вартістю, що долучалася б до інших наявних вартостей, то її бажання так само могло б спрямовуватися на ту вартість, як і на ці інші. Якщо ж це, вочевидь, не відбувається у вигаданому тут випадку, то, здається, можна висновувати, що гроші дійсно є лише чистим представництвом реальних вартостей, яких вони вже не потребують з тієї причини, що нам ці вартості приступні навіть без грошей. Однак ця проста думка припускає те, що555 вона доводитиме: грошовий субстрат не має жодної власної вартості, що чинна ще поряд із його грошовою функцією. Адже якби він мав таку, то його міг би бажати і той можновладець, хоча, звісно, не заради його значення як грошей, а заради його іншої, себто субстанційної вартості. Натомість якщо з самого початку бракує цієї вартості, то її брак не потрібно знову доводити. Крім цієї логічної недостатності такий випадок, певна річ, пояснює характерний вартісний різновид грошей. Ту вартість, якою володіють гроші як такі, вони здобули як засіб обміну; отже, там, де вони не дають нічого для обміну, вони і не мають жодної вартості. Адже їхнє значення як засобу для зберігання і транспортування явно не посідає того самому становища, а є певним дериватом їхньої мінової функції, без якої вони ніколи не могли б виконувати ті інші функції, тоді як вона сама незалежна від цих останніх. Наскільки мало гроші мають іще якусь вартість для того, кому з певної підстави безвартісними є товари, що можуть бути придбані за гроші, настільки ж мало гроші мають іще якусь вартість для того, хто не потребує жодних грошей для придбання товарів. Коротко кажучи, гроші постають вираженням і засобом відношення, залежності-одне-від-одного людей, їхньої відносності, яка задоволення бажань однієї людини завжди робить взаємно залежним від іншої; отже, вони не мають місця там, де немає жодної відносності – хіба що більше взагалі нічого не жадають від людей, хіба що над ними перебувають на абсолютній вершині, себто, ніби без жодного відношення до них, – і задоволення будь-якого бажання може бути досягнуто без обопільної послуги. З цього погляду світ грошей відносився до світу конкретних вартостей так, як мислення і протяжність у Спінози: один світ узагалі не може втручатися в інший, оскільки кожен уже для себе і на своїй мові виражає увесь світ; тобто, сума вартостей узагалі складається не із суми вартостей речей плюс суми вартості грошей, а існує певна величина вартості, яка реалізована, з одного боку, в тій формі, а, з іншого – у цій.