Едмунд Гусерль - Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології

Тож у такий спосіб у стані притямності, не маючи змоги це змінити, я повсякчас усвідомлюю той самий світ, хоча його змістовий склад змінюється. Він стало «наявний» для мене, і я сам є його частиною. При цьому цей світ є для мене не просто світом речей, а так само безпосередньо світом цінностей і благ , тобто практичним світом . Речі, що розташовані прямо переді мною, мають як речові, так і ціннісні характеристики, вони постають як красиві та потворні, привабливі та відразливі, приємні та неприємні тощо. Речі безпосередньо постають як об’єкти використання: «стіл» із його «книжками», «склянка», «ваза», «піаніно» тощо. Ці практичні й ціннісні характеристики конститутивно належать до «наявних» об’єктів як таких , байдуже звертаюся я до них і до об’єктів взагалі чи ні. Це, звісно, так само стосується як «простих речей», так і людей і тварин мого оточення. Вони є моїми «друзями» або «ворогами», моїми «слугами» або «керівниками», «чужими» або «родичами» тощо.

Із цим світом, зі світом, у якому я себе знаходжу і який воднораз є моїм навколишнім світом , пов’язані комплекси розмаїто мінливих виявів спонтанності моєї свідомості: дослідницького споглядання, експлікування, підведення-під-поняття в описі, порівняння і розрізнення, збирання і рахування, передбачення і висновлення, коротко кажучи, різних форм і ступенів теоретичної свідомості. Те саме стосується різноманітних емоційних і вольових актів і станів: уподобання і невподобання, радості та суму, жадання і відрази, сподівання і побоювання, рішення та д і яння. Усіх їх з урахуванням простих Я-актів, у яких я усвідомлюю світ у спонтанному зверненні та схопленні як безпосередньо наявний, охоплює картезіанський вираз cogito . Моє «актуальне» життя стало плине в цій засадовій формі природного проживання, байдуже, висловлюю я cogito чи ні, спрямований я «рефлексійно» на Я та cogitare чи не спрямований. Щойно це зі мною відбувається, відразу оживає нове cogito, яке не піддається рефлексії, тобто залишається для мене непредметним.

Я повсякчас віднаходжу себе як когось, хто сприймає, уявляє, думає, відчуває, жадає тощо; і при цьому я здебільшого віднаходжу себе актуально пов’язаним із дійсністю, що стало оточує мене. Адже я пов’язаний так не завжди, не кожне cogito, в якому я живу, має за cogitatum речі, людей, будь-які предмети або стани речей мого навколишнього світу. Подеколи мені йдеться про чисті числа та їхні закони: вони не є чимось із наявного в навколишньому світі, цьому світі «реальної дійсності». Світ чисел так само наявний для мене як поле об’єктів арифметичних вправ, під час таких вправ у центрі моєї уваги постають окремі числа або образи чисел, оточені почасти визначеним, а почасти невизначеним арифметичним горизонтом; однак очевидно, що це для-мене-тут-буття як саме тут-буття є іншого ґатунку. Арифметичний світ є для мене тут, коли й поки я настановлений арифметично . А природний світ, світ у звичному сенсі слова, завжди для мене тут , поки я природно живу в ньому. Допоки це відбувається, я « природно настановлений », що означає те саме. У цьому геть нічого не змінюється, коли я через реалізацію відповідних настанов звертаюся до арифметичного світу й інших схожих «світів». Природний світ залишається і тоді «наявним» , я, як і до того, перебуваю в природній настанові, яку не порушують нові настанови . Доки моє cogito рухається лише у світах цих нових настанов, доти природний світ залишається поза увагою, він є тлом для актів моєї свідомості, але він не є горизонтом, у якому розгортається арифметичний світ . Обидва водночас наявні світи не пов’язані між собою, хоча пов’язані з моїм Я, завдяки чому я можу вільно скеровувати свій погляд і свої акти й у той, і в інший світ.

Усе, що стосується мене самого, наскільки я знаю, стосується також усіх інших людей, яких я знаходжу наявними в моєму навколишньому світі. Досвідчуючи їх як людей, я розумію і сприймаю їх як Я-суб’єктів, що пов’язані з їхнім природним навколишнім світом і одним із яких є і я. Але так, що об’єктивно схоплюю їхній і мій навколишній світ як той самий світ, який усі ми усвідомлюємо в різні способи. Кожний посідає своє місце, з якого бачить наявні речі, і відповідно до цього речі постають для кожного в різних явищах. Також кожний має відмінні поля сприйняття, пригадування тощо, хоча в них по-різному, в різні способи схоплення і на різних рівнях ясності усвідомлюється інтерсуб’єктивно спільне усвідомлене. Водночас ми розуміємося з навколишніми людьми і спільно покладаємо об’єктивну просторову-часову дійсність як наявний для всіх нас навколишній світ, до якого належимо ще й ми самі .