Едмунд Гусерль - Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології

Ми навчилися розуміти сенс феноменологічного ἐποχή , але в жодному разі не можливий результат його здійснення. Передовсім неясно, наскільки в попереднє даному обмеженні загальної сфери ἐποχή насправді дане обмеження його універсальності. Що може залишитися, якщо вимкнено весь світ разом з усіма cogitare ?

Оскільки читач уже знає, що панівним інтересом цих медитацій є нова ейдетика, то він насамперед має очікувати, що хоча світ як факт підлягає вимкненню, але світ як ейдос і так само будь-яка інша сфера сутності – ні. Адже вимкнення світу насправді не означає вимкнення, скажімо, числового ряду і пов’язаної з ним арифметики.

Ми не йдемо цим шляхом, бо він не може привести до нашої цілі, яку ми також можемо позначити як здобуття нового, в його особливості ще не окресленого регіону буття , що, як будь-який справжній регіон є регіоном індивідуального буття. Що це конкретно означає, стане зрозуміло з подальшого викладу.

У прямому виявленні ми спираємося, на Я, свідомість, переживання, які дані нам у природній настанові, оскільки те буття, яке ми маємо виявити є нічим іншим, ніж тим, що ми, спираючись на суттєві підстави, позначаємо як «чисті переживання», «чиста свідомість» із її чистими «корелятами», а з іншого боку – як «чисте Я».

Я – це я, справжня людина, реальний об’єкт, як й інші в природному світі. Я здійснюю cogitationes, «акти свідомості» в широкому та вузькому сенсі, й оці акти як належні цьому людському суб’єктові є подіями тієї самої природної дійсності. І так само всі мої інші переживання, з мінливого потоку яких так своєрідно випромінюють специфічні Я-акти, перетворюються один на інший, синтетично поєднуються, невпинно модифікуються. У широкому сенсі вираз « свідомість » (що надалі, мабуть, не пасуватиме) охоплює всі переживання. Перебуваючи в «природній настанові», у якій ми перебуваємо також і в науковому мисленні на підставі звичок, що є непохитними через те, що ніколи не піддавалися сумніву, ми сприймаємо ці загальні передданості психологічної рефлексії як те, що реально відбувається у світі, а саме як переживання живих істот. Для нас є настільки природним розглядати їх лише як такі, що ми, тепер уже знайомі з можливістю зміненої настанови, в пошуках нової царини об’єктів, навіть не помічаємо, що саме вони і є тими сферами переживань, із яких завдяки новій настанові виникає нова царина. Із цим пов’язане те, що замість залишати свій погляд прикутим до цих сфер ми відвертали його і шукали нові об’єкти в онтологічних царинах арифметики, геометрії тощо – завдяки чому, звичайно, не могли дістати нічого питомо нового.

Тож ми залишаємо погляд чітко спрямованим на сферу свідомості та вивчаємо іманентне, яке в ній знаходимо. Спочатку, ще не здійсняючи феноменологічних вимкнень суджень, ми піддаємо її сутнісній аналізі , яка в жодному разі ще не є вичерпною. Нам конче потрібне загальне вбачання сутності свідомості взагалі , а особливо – свідомості, в якій згідно з її власною сутністю усвідом- люється «природна» дійсність. У цих студіях ми просуваємося настільки далеко, аби здійснити вбачання, яке ми мали намір здійснити, а саме вбачання того, що сама свідомість має власне особливе буття, абсолютно особливу сутність якого не зачіпає феноменологічне вимкнення . Тому вона зберігається як « феноменологічний залишок », як принципово своєрідний регіон буття, що він насправді може стати полем нової науки – феноменології.

Лише завдяки цьому вбачанню «феноменологічне» ἐποχή заслуговує на свою назву, його цілком свідоме здійснення постає як необхідна операція, яка робить для нас доступною «чисту» свідомість, а надалі й увесь феноменологічний регіон . Саме завдяки цьому стає зрозумілим, чому цей регіон і присвячена йому наука мусили залишатися невідомими. Адже в природній настанові не можна побачити нічого іншого, окрім природного світу. Доки не була пізнана можливість феноменологічної настанови й не було побудовано методу, який дає первинне схоплення предметностей, що виникають завдяки їй, доти феноменологічний світ мусив залишатися невідомим, ба майже таким, про який не можна було здогадатися.

До нашої термінології треба ще додати таке. Важливі мотиви, які ґрунтуються на теоретико-пізнавальній проблематиці, виправдовують те, що ми позначаємо «чисту свідомість», про яку так багато йтиметься, також як трансцендентальну свідомість , а операцію, завдяки якій ми її виявляємо, – як трансцендентальне ἐποχή . Методологічно ця операція розпадається на різні кроки «вимкнення», «взяття у дужки», і так наш метод набуває характеру поступової редукції. Через це ми переважно говоритимемо про феноменологічні редукції (або з огляду на єдність їхньої сукупності – про феноменологічну редукцію), а з теоретико-пізнавальної позиції – також про трансцендентальні редукції . Зрештою ці й усі інші наші терміни мають бути зрозумілими винятково відповідно до сенсу, який накреслює для них наш виклад, а не відповідно до якогось іншого сенсу, який випливає з історії або зі звичок читача.