Едмунд Гусерль - Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології

Тут сумнів могло би викликати ще співпокладання фантазійної свідомості, а саме – стосовно «існування» сутності. Чи не є сутність фікцією, як того воліють скептики? Як співпокладання фікції і сприйняття під узагальнувальним поняттям «споглядальна свідомість» зашкоджує існуванню даних у сприйнятті предметів, так вище здійснене співпокладання зашкоджує «існуванню» сутностей. Речі можуть сприйматися, пригадуватися і заразом усвідомлюватися як «справжні»; або усвідомлюватися в модифікованих актах як сумнівні, як такі, що не існують (ілюзорні); нарешті, також удавально усвідомлюватися у цілком інших модифікаціях як «суто удавані» та начебто справжні, як такі, що не існують, тощо. Майже таке саме відбувається із сутностями, і з цим пов’язане те, що їх також, як й інші предмети, можуть мати на увазі подеколи правильно, а подеколи хибно, як-от у хибному геометричному мисленні. Проте досвід і споглядання сутності є розмаїтим актом, споглядання сутності істотно – це первинно давальний акт і як такий він є аналогом чуттєвого сприймання, а не виображання .

Та досить викривлених теорій. Жодна можлива теорія не може змусити нас помилитися щодо принципу всіх принципів: кожне первинно давальне споглядання є правомірним джерелом пізнання , все, що первинно постає в «інтуїції» (так би мовити у власній справжній дійсності), слід просто приймати таким, яким воно дається, але також лише в межах, у яких воно дається . Адже ми розуміємо, що кожна теорія може засвідчити власну істинність знов-таки лише через первинні даності. Отже, кожний вислів, який не робить нічого іншого, окрім як виражає такі даності завдяки простій експлікації і чітко припасованих значень, направду є, як ми сказали у вступі до цього розділу, абсолютним початком , що у справжньому сенсі покликаний бути засадою, principium . Утім, особливою мірою це стосується загальних пізнань сутностей того ґатунку, яким зазвичай обмежується слово принцип.

У цьому сенсі дослідник природи цілковито правий, дотримуючись «принципу»: щодо кожного пов’язаного з фактами природи твердження запитувати про досвід, який його обґрунтовує. Адже це є принципом, твердженням, безпосередньо утвореним на засадах загального вбачання, в чому ми можемо переконатися кожної миті, доводячи сенс використаних у принципі виразів до цілковитої ясності, а відповідні їм сутності – до чистої даності. Але в тому ж сенсі дослідник сутностей і кожен, хто використовує і висловлює загальні речення, має дотримуватися паралельного принципу; і такий має існувати, адже сам щойно визнаний принцип обґрунтування всього пізнання фактів через досвід не можна вгледіти в досвіді – як будь-який принцип і будь-яке пізнання сутностей взагалі.

De facto позитивіст відмовляється від пізнання сутностей лише тоді, коли він «філософськи» рефлексує і дозволяє себе обманути емпіристським філософам, але не тоді, коли він як дослідник природи мислить і обґрунтовує в нормальній природничій настанові. Адже тоді він очевидно великою мірою керується вбачаннями сутностей. Бо відомо, що чисто математичні дисципліни, матеріальні, як геометрія або форономія [22] Форономія – застаріла назва для розділу фізики, у якому вивчається рух. У сучасній науковій мові замість нього вживається термін «кінематика». , формальні (чисто логічні), як арифметика, аналіза тощо, є засадовими засобами природничого теоретизування. Очевидно, що ці дисципліни не є емпіричними, що вони не ґрунтуються на спостереженнях і дослідах із емпіричними фігурами, рухами тощо.

Емпіризм, звичайно, не хоче цього бачити. Але чи варто серйозно сприймати його арґумент: мовляв, нам не бракує для обґрунтування нескінченного досвіду, який є в нашому розпорядженні? У загальному досвіді людського роду, ба попереднього роду тварин, зібрано й інтеґровано у формі звичних способів схоплення незліченні скарби геометричних і арифметичних вражень, і з цього фонду ми дістаємо наші геометричні вбачання. – Але звідки знають про ці начебто накопичені скарби, якщо ніхто науково їх не спостерігав і чітко не документував? Відколи це засадою науки – і при тому найточнішої науки – став давно забутий та цілком гіпотетичний досвід замість справжнього досвіду, властива емпірична функція і обсяг якого ретельно перевірені? Фізик у своїх спостереженнях і експериментах не задовольняється, і небезпідставно, донауковим досвідом, не кажучи вже про інстинктивні схоплення та гіпотези про нібито успадкований досвід.