Едмунд Гусерль - Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології

Неясність тут, звичайно, панує і на протилежному боці. Хоча приймають чисте «апріорне» мислення і заразом відхиляють емпіристську тезу; але рефлексійно ясно не усвідомлюють, що існує щось таке, як чисте споглядання, як вид даності, що в ньому сутності первинно дані як предмети цілком так само, як в досвідному спогляданні дані індивідуальні реальності; не розуміють того, що кожне судження на підставі вбачання , а особливо безумовно загальні істини, підпорядковуються поняттю давальної інтуїції, яке має багато диференціацій, насамперед паралельних логічним категоріям [18] Див.: «Логічні дослідження» ІІ, 6 дослідження, § 45 і наступні, а також вище у § 3. . Хоча говорять про очевидність, але замість установити між ним як вбачанням і звичайним баченням сутнісні зв’язки , говорять про «чуття очевидності», що як містичний index verі надає судженню чуттєве забарвлення. Такі концепції можливі лиши доти, доки не навчаються суто споглядально й відповідно до сутностей аналізувати види усвідомлення замість згори створювати про них теорії. Ці удавані чуття очевидності, мисленнєвої необхідності, хоч би як ще його назвали, є нічим іншим, як теоретично винайденими чуттями [19] Міркування, які наявні, наприклад, у щойно опублікованому підручнику з психології Ельзенганса, с. 289 і наступні, на мою думку, є психологічними фікціями без щонайменшого фундаменту у феноменах. . Це визнає кожний, хто будь-який випадок очевидності доведе до насправді вбачальної даності та порівняє його з випадком неочевидності того самого змісту судження. Тоді відразу можна помітити, що мовчазна передумова чуттєвої теорії очевидності, а саме, що судження, яке має ту саму психологічну сутність, подеколи чуттєво забарвлене, а подеколи – ні, є ґрунтовно помилковою, ба більше, що той самий вищий шар того самого вислову як суто значливого виразу подеколи поступово має припасовуватися до «ясно вбачальної» інтуїції стану речей, а подеколи як нижчий шар функціонує як геть інший феномен неінтуїтивного, мабуть, цілком заплутаного й неструктурованого усвідомлення стану речей. Тоді у сфері досвіду відмінність між ясним і правильним судженням сприйняття і будь-яким неясним судженням про той самий стан речей так само полягало б лише в тому, що перше супроводжувалося б « чуттям ясності », а друге – ні.

Особливо викликає обурення те, що нас уважають «платонічними реалістами», які розглядають ідеї або сутності як предмети й приписують їм, як іншим предметам, (справжнє) буття, а також, корелятивно із цим, схоплюваність в інтуїції – так само, як і чогось реального. Тут не має йтися про той, на жаль, такий поширений тип поверхових читачів, які приписують автору свої власні, цілковито чужі йому поняття, аби потому з легкістю вичитувати абсурдність із власних уявлень [20] Навіть доброзичлива полеміка щодо «Логічних досліджень» і моєї статті в «Логосі», на жаль, великою мірою відбувається на цьому рівні (Гусерль має на увазі статтю «Філософія як строга наука», яка вийшла друком 1911 року в часописі «Логос». – Примітка перекладача ). . Якби предмет і реальне, дійсність і реальна дійсність означали те саме, то розуміння ідей як предметів і дійсності, звичайно, було б «платонічним гіпостазуванням». Однак якщо вони чітко розрізняються, як це було зроблено в «Логічних дослідженнях», якщо предмет визначається як дещо, отже, наприклад, як суб’єкт істинного (категоричного, стверджувального) вислову, то який тут ще може залишатися привід для критики – окрім того, що випливає з темних передсудів? Загальне поняття предмета я також не винайшов, а лише відтворив те, яке вимагають всі чисто логічні речення, і водночас указав на те, що воно є принципово необхідним і до того ж визначальним для загальної наукової мови. І в цьому сенсі звукова якість «до», яка у звукоряді є окремим числовим членом, або число «2» у числовому ряді, фігура «коло» в ідеальному світі геометричних фігур, будь-яке речення у «світі» речень – коротко, чимало ідеального є «предметами». Сліпота до ідей є певним видом сліпоти душ, які через передсуди стали нездатними переводити в поле судження те, що мають у полі споглядання. Насправді всі так би мовити і надалі бачать «ідеї» та «сутності», оперують ними в думці, навіть висловлюють судження про сутності – але відмовляються від них із власних теоретико-пізнавальних «позицій». Очевидні даності – терплячі, вони дозволяють теоріям заперечувати себе, але залишаються тим, чим вони є. Теорії мають стосуватися даностей, а теорії пізнання мають розрізняти їхні засадові види й описувати їхні властиві сутності.