Едмунд Гусерль - Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології

Усе наше міркування було чисто логічним, воно не рухалося в жодній «матеріальній» сфері або, так би мовити, в жодному конкретному регіоні, нам ішлося про регіони і категорії взагалі, і ця загальність, відповідно до сенсу побудованих одна на одній дефініцій, була чисто логічною. Але саме на підставі чистої логіки треба було накреслити схему як частину засадового утворення всіх можливих пізнань, яке випливає з неї, тобто предметностей пізнання, відповідно до яких згідно з «синтетичними принципами a priori» мусять бути визначені поняття і закони для індивідів , або відповідно до яких всі емпіричні науки мусять ґрунтуватися на відповідних регіональних онтологіях , а не просто на спільній для всіх наук чистій логіці.

Водночас із цього виростає ідея завдання : визначити в колі наших індивідуальних споглядань найвищий рід конкретностей і в такий спосіб здійснити розподіл усього даного у спогляданні по регіонах буття, кожний із яких принципово позначає різні через найрадикальніші сутнісні причини ейдетичні й емпіричні науки (або групи наук). Зрештою, радикальне розрізнення в жодному разі не виключає переплетення і часткове накладання. Так, наприклад, «матеріальна річ» і «душа» є різними регіонами буття, але друга фундується в першій, і з цього виростає те, що вчення про душу фундується у вченні про тіло.

Проблема радикальної «класифікації» наук здебільшого є проблемою поділу регіонів, і тому знов-таки спочатку потрібне чисто логічне дослідження того ґатунку, яке тут було почасти проведене. З іншого боку, для цього, звичайно, потрібна феноменологія – про яку ми дотепер ще нічого не знаємо.

Представлені нами загальні висновки щодо сутностей і науки про сутності на противагу фактам і науці про факти стосуються істотних засад нашої розбудови ідеї чистої феноменології (що, як випливає зі вступу, має стати наукою про сутності) і розуміння її ставлення до всіх емпіричних наук, а отже, й до психології. Однак усі принципові визначення мусять, і від цього багато чого залежить, бути зрозумілими в правильному сенсі. Слід чітко наголосити, що в них ми не повчали із заданих філософських позицій, не використовували успадковані філософські вчення, навіть якщо вони загально визнані, натомість ми здійснили деякі в строгому сенсі принципові прояснення , тобто точно виразили відмінності, які прямо дані нам у спогляданні . Ми брали їх саме так, як вони себе дають, без жодного гіпотетичного або інтерпретаційного тлумачення, без домішок того, що нам могли навіяти традиційні теорії давнього й нового часу. Так здійснені встановлення є справжніми «початками»; і оскільки вони мають пов’язану з широкими регіонами буття загальність, то напевно вони самі у філософському сенсі принципово належать до філософії. Але ми не маємо припускати навіть цього останнього, наші дотеперішні спостереження, як і всі подальші, мають бути вільними від будь-якої залежності від такої суперечливої і підозрілої «науки», якою є філософія. У наших засадових встановленнях ми не припускали нічого, і поняття філософії також, і ми воліємо дотримуватися цього й надалі. Філософське ἐποχή , яке ми здійснюємо, повинно, виразно формулюючи, полягати в тому, що ми цілковито утримуємося від суджень щодо вмісту вчень всієї наявної філософії і здійснюємо всі наші доведення в рамках цього утримання . З іншого боку, ми не повинні взагалі уникати (і ми ніяк не можемо цього уникнути) говорити про філософію, про філософію як історичний факт, про фактичні філософські напрями, які в доброму, але так часто і в поганому сенсі, визначали загальні наукові переконання людства, а особливо щодо засадових моментів, про які нам ідеться.

Саме у зв’язку з цим ми маємо вступити в суперечку з емпіризмом, суперечку, в якій ми можемо перемогти, перебуваючи в нашому ἐποχή , оскільки тут ідеться про моменти, які підлягають безпосередньому встановленню. Якщо філософія взагалі має набір «принципових» засад у справжньому сенсі, тобто таких, які за своєю сутністю можуть бути обґрунтовані лише через безпосередню даність споглядання, то розв’язання суперечки, якої це стосується, незалежне від всієї філософської науки , від вмісту її ідей і удавано обґрунтованого вмісту її вчення. Стан речей, який змушує нас сперечатися, полягає в тому, що емпіризм заперечує «ідеї», «сутності», «пізнання сутностей». Тут не місце виявляти історичні підстави того, чому саме переможна хода природничих наук, що як «математичні» завдячують своїм високим науковим рівнем ейдетичному фундаменту, підтримували філософський емпіризм і зробили його панівним переконанням, ба майже єдиним панівним переконанням у колах емпіричних дослідників. У кожному разі в цих колах, а заразом серед психологів, жива ворожість до ідей, яка зрештою мусить стати небезпечною для поступу самих емпіричних наук; це також причина того, чому гальмуються аж ніяк не завершене обґрунтування цих наук і конституювання нових необхідних для їхнього поступу наук про сутності. Як буде чітко показано пізніше, сказане стосується саме феноменології, яка утворює сутнісний ейдетичний фундамент психології і гуманітарних наук. Тож для захисту наших установлень потрібні деякі міркування.