Едмунд Гусерль - Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології

Далі ми беремо до уваги розрізнення між «повними», «змістовими» субстратами з відповідними «повними», «змістовими» синтаксичними предметностями і порожніми субстратами з утвореними з них синтаксичними предметностями, модифікаціями порожнього Чогось. Сам останній клас у жодному разі не є порожнім і бідним; він визначається саме як сукупність належних до складу чистої логіки як до mathesis universalis станів справ з усіма тими категоріальними предметностями, з яких вони утворені. Отже, сюди належить кожний стан справ, який висловлений у будь-якій силогічній або арифметичній аксіомі чи теоремі, кожна форма виведення, кожне порядкове число, кожна числова побудова, кожна функція чистої аналізи, кожний добре визначений у ній евклідовий або неевклідовий многовид.

Якщо ми звернимося до класу змістових предметностей, то дійдемо до граничного змістового субстрату як ядра всі синтаксичних побудов. До цього ядра належать субстратні категорії, яких стосуються обидва заголовки, що їх можна поєднати диз’юнкцією: «гранична змістова сутність» і «Ось це!», або чиста, синтаксично безформна індивідуальна одиничність. Нав’язливий термін «індивід» не пасує тут тому, що саме ця неподільність, яка саме й має бути визначена і яку виражає це слово, не відповідає цьому поняттю, ба більше, необхідне поняття «індивід» мусить бути збережено для іншого. Тому ми запозичуємо Аристотелевий вираз τόδε τι, який принаймні у звучання не залучає цей сенс.

Ми протиставили граничну безформну сутність і Ось-це; тепер ми мусимо встановити наявний між ними сутнісний зв’язок, який полягає в тому, що кожне Ось-це має свій змістовий сутнісний склад, який має характер безформної в наведеному сенсі субстратної сутності.

Ми потребуємо ще одного засадового розрізнення, а саме – розрізнення самостійних і несамостійних предметів . Несамостійною є, наприклад, категоріальна форма, оскільки вона необхідно вказує на субстрат, формою якого вона є. Субстрат і форма – це взаємопов’язані сутності, які не можна помислити «одну без одної». Отже, у цьому широкому сенсі чисто логічна форма, наприклад, категоріальна форма «предмет» несамостійна з огляду на всі предметні змісти, категорія «сутність» – з огляду всі конкретні сутності тощо. Забудьмо про цю несамостійність і пов’яжімо строге поняття несамостійності, а також самостійності зі справді «змістовими» стосунками, з відношеннями «містимості», єдності й зв’язаності у властивому сенсі.

Тут нас особливо цікавить стан справ із граничними субстратами і, вужче, зі змістовими субстратами. Для них існують обидві можливості, щоби така сутність разом з іншою становила єдність якоїсь сутності або ні. У першому випадку виникають чи то однобічні, чи то обопільної несамостійності, які треба ретельніше описати, а щодо належних до об’єднавчої сутності ейдетичних та індивідуальних одиничностей постає аподиктична необхідність того, що одиничності одної сутності не можуть існувати, не будучи визначеними сутностями, які з іншими сутностями мають щонайменше спільний рід [15] Див. докладні аналізи в «Логічних дослідженнях», ІІ, 3 дослідження, зокрема, в дещо покращеному викладі, в новому виданні (1913). . Наприклад, чуттєва якість необхідно вказує на якесь розрізнення в поширенні, а поширення знов-таки необхідно є поширенням якоїсь єдиною з ним якості, яка його «перекриває». Момент «збільшення», скажімо, категорія інтенсивності, можливий лише як іманентний певному якісному змісту, а зміст такого роду знов-таки не можна помислити без якогось ступеня збільшення. Явище як переживання, що має певну родову визначеність, неможливо, якщо воно не є явищем чогось «явленого як такого», і так само навпаки тощо.

Із цього випливають важливі визначення таких формально-категоріальних понять, як індивід, конкрет і абстракт. Несамостійна сутність називається абстрактом , абсолютно самостійна – конкретом . Ось-це, змістовою сутність якого є конкрет, називається індивідом .

Якщо тепер розглянути «операцію» генералізації, використовуючи розширене поняття логічної «модифікації» (Abwandlung), то можна сказати: індивід є чисто логічно потрібний прапредмет, логічний абсолют, на який указують усі логічні модифікації.

Конкрет, самозрозуміло, є ейдетичною сингулярністю, оскільки види та роди (вирази, які зазвичай виключають найнижчі диференціації) є принципово несамостійними. Відповідно до цього ейдетичні сингулярності розпадаються на абстрактні та конкретні .