Едмунд Гусерль - Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології

Передсуди роблять на диво невимогливими щодо теорій. Сутності, а отже, споглядання сутності (ідеації) не може бути , тож там, де загальне мовлення цьому суперечить, мусить ітися про « граматичні гіпостазування », яким не можна дозволяти вести себе до « метафізичного ». Фактично наявними можуть бути реальні психічні процеси « абстракції », пов’язані з реальними переживаннями досвіду та уявленнями. Згідно з цим тепер старанно конструюють «теорії абстракції» і психологію, що хизується досвідом, тут, як і в усіх інтенційних сферах (які зрештою і є головними темами психології), збагачують винайденими феноменами та психологічними аналізами, які не є аналізами . Тож ідей або сутності – це « поняття », а поняття – це « психічні утворення », «продукти абстракції», і як такі вони, звісно, відіграють у нашому мисленні велику роль. «Сутність», «ідея» або «ейдос» – це лише піднесені «філософські» імена для «сухих психологічних фактів». Небезпечні імена, бо навіюють щось метафізичне.

Ми відповідаємо: звісно, сутності є «поняттями» – якщо під поняттями, що дозволяє це багатозначне слово, розуміють сутності. Тож ясно, що тоді розмова про психічні продукти є нонсенсом, як і розмова про створення понять, якщо вони повинні бути зрозумілими строго й у властивому сенсі. Принагідно читаємо в якійсь статті, що числовий ряд є рядом понять, а потому трохи далі: поняття є уявленнями мислення. Спочатку, отже, самі числа, сутності були позначені як поняття. Але, питаємо ми, чи не є числа тим, чим вони є, незалежно від того, уявляємо ми їх чи ні? Звісно, я здійснюю рахування, утворюю мої уявлення чисел, коли рахую «один і один». Ці уявлення чисел тепер є такими, а коли я їх уявляю іншим разом, іншими. В цьому сенсі подеколи не існує жодних, а подеколи існує чимало уявлень того самого числа. Але саме тому ми розрізняли (і як ми могли би цього уникнути); уявлення числа не є самим числом, не є двійкою, цим окремим членом числового ряду, що, як усі такі члени, є нечасовим буттям. Називати їх психічними утвореннями є, отже, нісенітницею, порушенням цілковито ясного сенсу арифметичної мови, значення якого завжди можна вгледіти і який передує всім теоріям. Якби поняття були психічними утвореннями, тоді такі речі, як чисті числа, не були би поняттями. Та якщо вони є поняттями, то поняття не є психічними утвореннями. Тож, аби звільнитися від цих небезпечних еквівокацій, потрібні нові терміни .

Утім, можуть заперечити, чи не є все ж таки істинним і очевидним, що такі поняття або, якщо бажаєте, сутності, як червоне, будинок тощо, виникають через абстракцію з індивідуальних споглядань? І чи не конструюємо ми довільно поняття з уже утворених понять? Отже, тут усе-таки йдеться про психологічні продукти. Це, мабуть, додадуть ще, як у разі довільних фікцій : кентавр, що грає на флейті, якого ми вільно виображаємо, є саме утворенням нашого уявлення. – Ми відповідаємо: непевно, «утворення понять» і так само вільна фікція відбувається спонтанно, і спонтанно створене самозрозуміло є продуктом духу. Але щодо кентавра, який грає на флейті, то його називають уявленням в тому сенсі, в якому уявлене називають уявленням, але не в тому, в якому уявлення імені є психічним переживанням. Сам кентавр, звичайно, не є чимось психічним, він не існує ані в душі, ані у свідомості, ані деінде, адже він є «нічим», він цілковито є лише «виображенням»; точніше кажучи: переживання виображення є виображенням кентавра. Тому, звісно, «гаданий кентавр», сфантазований кентавр належить до самого переживання. Але тут змішують не лише це переживання виображення з виображеним у ньому як таким [21] Див. до цього феноменологічні аналізи у подальших розділах цієї праці. . Так і в спонтанному абстрагуванні утворюється не сутність, а її усвідомлення, і стан речей при цьому полягає в тому, що первинно давальне усвідомлення певної сутності (ідеація) з очевидністю істотно в самому собі і необхідно є спонтанним, натомість сутності чуттєвого, емпіричного усвідомлення спонтанність не є притаманною: індивідуальний предмет може «являти себе», усвідомлюватися відповідно до схоплення, але без спонтанної «активності» «щодо» нього. Тож не існує жодних мотивів, окрім мотивів усе сплутати, вимагати ототожнення усвідомлення сутності із самою сутністю, а заразом психологізації останньої.