Ларс Свендсен - Філософія самотності

Ліберальний індивід, здається, чудово дає собі раду. Переважно йому не бракує соціальної взаємодії, але він очікує чогось у певному розумінні неможливого від поєднання повної свободи і пов’язаності з іншим. Кортить припустити, що ліберальному індивіду властиве неглибоке ставлення до інших, невелике почуття обов’язку, і можна подумати, що це означатиме більшу вразливість радше для емоційної, ніж для соціальної самотності, але є мало прикладів того, що відбулося збільшення емоційної самотності. Що ж до соціальної самотності, то ліберальний індивід, поза сумнівом, соціальна істота, але він сам буде вирішувати, з ким йому спілкуватися. Ліберальний індивід, очевидно, має нарцисичні риси, але все-таки піклується про інших [297]. Загалом ліберальний індивід — образ, який містить багато внутрішніх суперечностей, але в основному він досить добре дає раду з цими суперечностями.

Численні книжки і статті застерігають про серйозні наслідки користування соціальними медіа. За словами Губерта Дрейфуса, інтернет призводить до ізольованості людей одне від одного, підриває довіру, знижує відповідальність і почуття зобов’язання [298]. Шеррі Тюркл пише про те, як соціальні медіа роблять нас «одинокими разом» [299]. Від цих найпохмуріших описів складається враження, наче ми схожі на жителів планети Солярія в науково-фантастичному романі «Оголене сонце» (1957) Айзека Азімова. На Солярії люди живуть поодинці або, в кращому разі, у подружжі, від народження їх навчають уникати особистого контакту з іншими людьми, що називається seeing, і віддавати перевагу viewing — віртуальному спілкуванню за допомогою аватарів.

Раннє дослідження інтернету передбачило, що поширення його використання матиме суттєві шкідливі наслідки і створюватиме ще більшу самотність [300]. Однак коли ті самі дослідники за кілька років провели чергове дослідження, вони могли стверджувати, що більшість передбачуваної шкоди не втілилася у життя [301]. Навпаки, виявилося, що вищий рівень використання інтернету корелював з вищим рівнем суб’єктивного благополуччя і соціальної взаємодії. Цей висновок підтверджується також іншими дослідженнями [302]. Емпіричні дослідження використання Інтернету показують, що люди користуються інтернетом для підтримання зв’язку з друзями і сім’єю, яких вони також зустрічають віч-на-віч, і для розширення своїх соціальних контактів [303]. Спостерігається така тенденція: люди, які активно користуються соціальними медіа, соціально активніші й поза інтернетом, вони мають більшу соціальну мережу й активніше беруть участь в організаціях із добровільним членством [304]. Виглядає на те, що завдяки соціальним медіа ми стаємо більш соціальними, а не навпаки. В цілому, на сьогодні у нас значно більший зв’язок із друзями і сім’єю, ніж раніше.

Трирічне дослідження, проведене серед двох тисяч норвезьких підлітків і дорослих, показало, що ті, хто використовував соціальні медіа, мали більше знайомих і більше зустрічей із ними, ніж ті, хто не використовував соціальні медіа [305]. Це підтверджує висновок про те, що соціальні медіа не витісняють інші види соціалізації. Проте користувачі соціальних медіа вказували в дослідженні, що вони більше почувалися самотніми, ніж ті, хто не використовував соціальні медіа. Звичайно, можна звинуватити соціальні медіа в сприянні самотності, але, беручи до уваги висновок, що користувачі соціальних медіа в цілому соціальніші, правдоподібніше буде припустити, що ця група має більші соціальні потреби і тому їй простіше зазнати невдачі в задоволенні цих потреб. Крім того, здається, що самотні люди використовують інтернет більше, ніж несамотні [306]. Окремі дослідження показують, що після користування соціальними медіа самотні почуваються ще самотнішими [307]. Утім, ми не повинні з цієї причини робити висновок, що соціальні медіа викликають самотність, бо за період, відколи поширилося використання соціальних медіа, немає ніяких доказів збільшення рівня самотності. Через це дехто може поскаржитися, що ми стали занадто соціальними, що самотність більше недоступна і що ми змушені жити в хронічній соціальній взаємодії з іншими людьми [308]. Соціолог Далтон Конлі йде ще далі і стверджує, що індивіда готовий замінити «інтравід». «Інтравід» — це образ, чиє «я» занурене в соціальну мережу [309]. Це здається очевидним перебільшенням, але річ у тім, що більшість нас соціально ізольовані не більше, ніж раніше: навпаки, ми гіперсоціальні. Проблема самотності для ліберального індивіда полягає не в тому, що є дуже багато поганої самотності, а, можливо, в тому, що стало надто мало доброї самотності саме через надмірну соціалізацію індивіда.