Ларс Свендсен - Філософія самотності

Для того щоб бути самотнім, потрібно почуватися самотнім. Бути самотнім означає мати визначене почуття, це почуття — певного роду печаль. Я можу думати , що самотній, не будучи при цьому самотнім, але я не можу почуватися самотнім, якщо я не самотній. Тож самотність особи X цілком і повністю визначається, виходячи з афективного стану, в якому перебуває X , і цей стан в основному не залежить від усіх об’єктивних показників: ізольована Х соціально чи ні, є в Х близькі люди, друзі, родина тощо.

Спробуємо зараз детальніше розглянути, яку функцію має таке почуття, як самотність. Нам може стати в пригоді поняття «настрою». Провести межу між почуттями і настроєм не так просто, оскільки це споріднені афективні поняття. Настрій — більш загальне поняття і стосується світу в цілому. А почуття зазвичай спрямовуються на один конкретний свідомий об’єкт або кілька. Також настрій часто триватиме упродовж довшого періоду часу. Буває конкретна самотність, коли втрачаєш когось, хто був тобі близьким, але також є невиразна самотність, коли не знаєш точно, чого або кого тобі бракує. Розмежування почуттів і настрою не настільки важливе для нашого подальшого обговорення самотності як афективного поняття, тому я говоритиму про почуття і настрій як про взаємозамінні явища.

Настрій показує, як ми почуваємося. Нам або так, або по-іншому. Якщо хтось питає «як ти?», ми завжди маємо відповідь на це запитання, навіть якщо не обо­в’язково чесну. Відповідь завжди буде: «У мене все гаразд». Стан, коли «все гаразд», також є афективним станом, хоч і не найцікавішим. На думку Гайдеґґера, почуття і настрій не цілком суб’єктивні, це радше «основний спосіб перебувати поза межами самих себе» [87]. І в той же час почуття і настрій дають нам контакт із самими собою. Почуття надає доступ до самого себе і до світу назовні, але саме тому, що почуття має змогу щось відкривати, воно також може приховувати і таким чином давати неадекватне уявлення як про себе, так і про світ [88]. Без настрою нема підстав бути зорієнтованим на щось одне, а не на інше, тому що відсутність настрою також означатиме відсутність значення. Не буває досвіду без настрою, і якщо б ми спробували уявити собі такий досвід, він виявився б незрозумілим, тому що ніщо не мало б якогось значення.

Настрій розкриває наше ставлення до світу, до інших людей і до нас самих; різні настрої відкриватимуть різні світи і різні сторони нас. Деякі настрої, такі як занепокоєння і нудьга, відкривають світ віддалено, тоді як інші — наприклад, радість — розкривають близькість до світу. Однак ті настрої, які розкривають близькість до речей, як правило, відволікають увагу. В радості твоя увага зосереджена на тому, що приносить радість, тоді як відчуження, яке перетворює все на нудьгу, ймовірно, спрямує твою увагу на власне настрій. У самотності твоя увага, найімовірніше, буде спрямована на брак чогось, це становить її сутність. Деякі настрої відкривають тебе для соціуму, а інші призводять до соціального відчуження. Самот­ність містить у собі прагнення соціального, але на практиці часто призводить до соціального відчуження.

Настрій створює простір досвіду [89]. Гайдеґґер найбільшої ваги надає «похмурим» настроям, але обговорює також інші настрої, наприклад величезну радість від присутності того, кого ми любимо [90]. Настрій закоханості ніби заново показує нам світ як такий, де може з’явитися любов. Ця радість відкриває нам щось не лише про людину, яку ми любимо, а й про світ загалом, тому що все інше сприймається у світлі радості. Ми всі знаємо з досвіду, наскільки різним виглядає світ, коли ми щойно стали закохані і коли закоханість добігає кінця. Гайдеґґер виступає проти поширеного вислову, що любов сліпа, і підкреслює, що любов спонукає нас бачити речі, які ми не можемо бачити, коли не перебуваємо в стані закоханості [91]. Коли ти в поганому настрої, якась частина світу закрита для тебе і ти не можеш, наприклад, радіти з радості іншої людини. Тому доречним є опис головного героя раннього роману Семюеля Беккета «Мрії про жінок, красивих і так собі» як такого, хто страждає від «трансцендентальної нудьги», оскільки ця нудьга для нього є умовою можливості відчувати світ у той спосіб, в який він відчуває [92]. У багатьох філософських текстах самотність часто підкреслюють як привілейований простір для розмірковування. Гайдеґґер прогнозовано пише, що шлях до пізнання самого себе проходить через самотність [93]. Чи справді в самотності наближаєшся до істини? Я так не думаю. Самот­ність може запропонувати розуміння, яке за інших умов не можна було б здобути, але водночас інше розуміння приховується. Самот­ність дає інший погляд на існування, але він не обов’язково правильніший