Ларс Свендсен - Філософія самотності

Більшість книжок, присвячених філософії або психології почуттів, не містять навіть розділу про самотність. Як правило, ця тема повністю випущена або згадується вкрай побіжно. У таких роботах чільне місце часто посідає страх, а також злість і любов, але не самотність. Чому так? Явище самотності зовсім не маргінальне. Може, це через те, що людина насамперед розглядає самотність не як почуття, а радше як соціальну проблему чи щось подібне? Я розумію самотність як емоційну відповідь на те, що потреба особи у прив’язаності до інших залишається незадоволеною. Саме афективний або емоційний вимір цього явища перетворює самотність на самотність, на щось відмінне від перебування наодинці чи недостатньої соціальної підтримки. Аарон Бен-Зеев у своїй знаменитій книжці «Витонченість емоцій» зауважує, що повсякденна мова не дає чіткого розмежування того, що є емоцією, а що — ні, тож залишається незрозумілим, чи є почуттями, наприклад, здивування, самотність та естетичні переживання, тоді як загальновизнано, що страх, гнів і ревнощі — це почуття [74]. Сам Бен-Зеев уважає самотність почуттям, яке можна визначити як особливий тип печалі, викликаний недостатніми бажаними соціальними зв’язками [75]. Однак слід визнати, що його аналіз самотності не надто широкий чи інформативний.

Термін «почуття» позначає дуже різні поняття, починаючи від болю, голоду чи спраги — і до ревнощів, заздрості і любові, від майже суто фізіологічних — до цілком когнітивних. Ми бачимо, що перші перелічені почуття більш «фізичні», тоді як останні — більш ­«когнітивні». В англійській мові часто розрізняють слова «feelings» та «emotions»; перші вживаються для позначення більш фізичних почуттів, а другі — ментальних. Проте існують суттєві розбіжності у поглядах, як саме провести відмінність між «feelings» та «emotions» і які стани належать до першого чи другого терміна. Дехто послуговується цими відмінностями також і в норвезькій мові і розрізняє «почуття» та «емоції». Я ж вирішив не брати до уваги цього розмежування і використовувати лише термін «почуття». Самот­ність головно мала б перебувати ближче до когнітивного, ніж до фізичного краю емоційного континууму, але ми також бачимо, що самотність — почуття соціального болю, яке, здається, задіює ті самі нервові шляхи, що й фізичний біль [76]. Соціальний і фізичний біль на диво тісно пов’язані [77]. До того ж проводяться дослідження: чи звичайні медикаменти від фізичного болю можуть зменшити соціальний біль? Відповідь буде ствердна: насправді, так [78]. Звісна річ, це не означає, що вирішенням проблеми самотності може стати аспірин.

Отож категорія «почуттів» не є гомогенною і містить у собі велике розмаїття явищ. На мій погляд, можливість розробити функціональне визначення, яке б указувало потрібні і задовільні умови того, щоб уважати X почуттям, доволі сумнівна, але існує вдосталь цікавих теорій, які саме це намагаються зробити [79]. Тео­рії почуттів, як правило, підкреслюють таку лінію: почуття — явища суб’єктивні . Зазвичай їм властива валентність , тобто вони є або позитивними, або негативними, але не нейтральними. Почуття мають інтенціональний об’єкт , тобто почуття стосуються чогось . Почуття часто мають відносно коротку тривалість , і ця тривалість визначатиметься зміною валентності. Самот­ності притаманні такі властивості, за винятком хіба того, що вона може досить довго тривати і набувати хронічних форм. З іншого боку, існують також хронічні болі, протягом тривалого часу людина може відчувати голод або спрагу, а також ревнощі, заздрість і любов можуть тривати роками. Зважаючи на це, виникає сумнів, чи повинна коротка тривалість розглядатися центральним критерієм. Для одних почуттів вона може бути характеристикою, але для інших — ні.

Точаться дискусії щодо існування набору основних почуттів, тобто почуттів, які не набуті, а вроджені та які притаманні всім культурам [80]. Така думка сама по собі не безпідставна, але існують розбіжності в тому, скільки таких основних почуттів має бути і які вони. Прийнято називати гнів, страх, радість, відразу і здивування, але вражає, скільки розбіжностей з’являється, коли йдеться про почуття, що належать до такого списку. Наприклад, огляд більше 14 списків «базових почуттів» показує, що немає жодного почуття, яке було б у всіх списках [81]. Щобільше, важко провести чітке розмежування між біологічними, психологічними і соціальними аспектами почуттів. Кожне почуття, очевидно, має біологічну основу, але почуття також формуються під впливом як індивідуального досвіду, так і соціальних норм. Кожне почуття має еволюційну, соціальну й особисту історію, і для того щоб його зрозуміти, потрібно враховувати всі три компоненти. Почуття здаються нам ­«природними» та інстинктивними, але вони також формуються індивідуально і соціально [82].