Роман Коваль - Філософія українства

Галичина — важлива, невід'ємна, життєвонеобхідна частка України. Але серце України, її м'язи, її інтелект знаходяться на сході, до якого (в цьому випадку) включаю і Волинь.

Галичани переконані, що світло української національної ідеї прийшло з Галичини на Велику Україну. Хоч факти говорять інше, чимало наддніпрянців повірило, що український націоналізм прийшов із заходу України.

Українці, як видно, трохи призабули свою історію. Бо якби згадали звідки походять первородні діячі національного відродження, то одні б не задирали носа, а інші ним не крутили б. Згадаймо великих і все стане на свої місця: Богдан Хмельницький (Черкащина), Григорій Сковорода (Полтавщина), Іван Мазепа (Київщина), Іван Котляревський (Полтавщина), Тарас Шевченко (Черкащина), Леся Українка (Волинь), Іван Липа (Крим), Борис Грінченко (Харківщина), Іван Огієнко (Київщина), Микола Міхновський (Полтавщина), Вячеслав Липинський (Волинь), Дмитро Донцов (Мелітопільщина), Симон Петлюра (Полтавщина), Євген Маланюк (Херсонщина), Улас Самчук (Волинь), Юрій Липа (Одеса), Олег Ольжич (Житомирщина), Микола Сціборський (Житомир), Василь Стус (Вінничина), Валентин Мороз (Волинь)…

Народжені в Галичині Іван Франко, Андрій Шептицький, Євген Коновалець, Андрій Мельник, Роман Шухевич, Степан Бандера формувалися насамперед під впливом «східняків» Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Дмитра Донцова, Миколи Міхновського…

Слід згадати і значення для України дружин київських князів, Козаччини, Коліївщини, Хмельниччини, Гайдамаччини, Холодноярців, УПА, що зродилась на Волині… Та й сам термін «Велика Україна», вживаний колись на Галичині, говорить що до чого…

Не хотілось би, щоб тема, яку я порушив, переросла в дискусію, не хотів аби якийсь львівський патріот почав полеміку. Ці роздуми занотовані, власне, не для галичан. Я хочу, щоб українці сходу усвідомили своє значення, свою силу, свою історичну місію — визволити всі українські терени, включно з Галичиною.

Ми, українці, різних областей України, зійдемось на очевидному: політичним центром України є тисячолітній Київ. Всі інші міста та регіони — чи Галичина, чи Крим, чи Донбас — мусять змиритися з цією реалією.

Іншого просто не може бути.

Червень 1995 р.,

Крим.

Під час виборів Президента України 1 грудня 1991 року галичани віддали перевагу Чорноволу перед Кравчуком. Під час виборів Президента 1994 року вже Кравчук вважався меншим злом і Кучма майже не набрав голосів у Галичині.

Минув рік, загострилася боротьба за владу між Головою Верховної Ради Олександром Морозом і Президентом Леонідом Кучмою. На цей раз галичани вже Кучму оцінювали як менше зло і вся Галичина щиро бажала йому успіху в боротьбі проти «комуніста» Мороза.

Якщо завтра постане альтернатива Олександр Мороз чи Петро Симоненко, то галичани меншим злом вважатимуть «демократа» Олександра Мороза і під час його приїзду до Львова влаштують бурхливі овації з квітами — як свого часу Чорноволу, Кравчуку, Кучмі. Може ще й булаву піднесуть.

Куди приведе такий шлях?..

Питання друге. Чи підніме хтось повстання проти влади, якщо та відбере у нього курку, через тиждень качку, а через місяць — бичка? Далі ремствувань на несправедливість, здається, справа не піде.

А якщо руйнують села і міста Батьківщини, нищать твоїх рідних, то що тоді? Власне, на це питання відповів вже Шаміль Басаєв, який став героєм чеченського народу.

З малим злом важко розпочати боротьбу, бо його можна перетерпіти і воно поширюється. З великим злом боротися легше, бо відступати вже нікуди.

Народ не повстане, якщо в України відберуть частку незалежності, наприклад, закордонні активи, будинки посольств і консульств, Чорноморський флот, берегову інфраструктуру Севастополя, сам Севастополь, тактичну, а потім стратегічну ядерну зброю, газосховища тощо. Народ підніметься лиш тоді, коли в нього захочуть відібрати все. Якщо ворог збройно нападе на Україну.

Росія це розуміє, тому обрала стратегію малих перемог: самостійність забирає у нас частинами — під заклинання у вічній дружбі. Росіяни вже й назву придумали цій стратегії: м'яка інтеграція України в Російську Федерацію.

Для українців йти шляхом вибору малого зла — це політична смерть. А саме цей шлях обрали українські демократи. До цього змушує їх страх перед великим життям, страх перед небезпекою, яка може позбавити їх комфорту.