Джон Фаулз - Арістос

128 Не випадково відкриття «я» державою не заохочується. Держава організовує освітню систему заради продовження держави, а відкриття «я» — це часто також відкриття того, чим держава є насправді.

129 Всі наші теперішні освітні системи воєнізовані, їхня мета — випускати слуг або солдатів, які слухаються без запитань і вважають свою підготовку найкращою з можливих. Хто досягає в державі найбільшого успіху, той найбільше зацікавлений у продовженні її такою, як вона є; такі люди мають вирішальне слово в питанні, якою бути освітній системі, і, зокрема, від них залежить, щоб той освітній продукт, який їм потрібний, отримував і найвищу винагороду.

130 Держава і уряд — це спосіб мислення минулого; вони є системами минулого. Ми кажемо: «Він живе минулим», і вимовляємо це з жалем чи зневагою, проте більшість із нас живе майбутнім.

131 Держава не прагне бути, вона прагне виживати.

132 Щоправда, багато хто з нас живе у дні завтрашньому, бо сьогоднішній для цього непридатний. Але робити його придатним держава не зацікавлена. В принципі, недоліки держави змушують людину жити в майбутньому; головна причина їх у тому, що держави світу відмовляються діяти спільно і займатися двома суттєвими речами: депопуляцією і освітою.

133 Більшість із нас досі ще носить у своїх умах міф про чітко означену межу між здоровим і хворим; і саме в сфері психічного здоров’я, певно, як ніде, таке розмежування виявляється найабсурднішим. Вічне кепкування над психіатрією, а особливо над психоаналізом, — явна ознака страху. «Здорові» серед нас схильні панькатися зі своїми фобіями і неврозами, але розкривати їх нам не хочеться.

134 В теперішніх системах освіти немає більшої невідповідності вимогам, ніж ставлення до психології. Уявлення, ніби шкільні психологи мають весь свій час віддавати «хворим» (невротикам чи відсталим учням), — абсурдне. «Здорові» їхньої уваги потребують не менше. Провідним предметом у будь-якій загальнолюдській освіті повинна бути загальна психологія, а провідною службою — аналіз особистості кожного учня.

135 Тут не місце сперечатися про порівняні заслуги різних теоретичних шкіл психології. Та оскільки психологічний бік загальнолюдської освіти повинен мати сильний соціальний ухил, нам, звісно, слід значно більше уваги приділяти біологічній теорії домінування-субдомінування.

136 Теорія ця виникла з вивченням людиноподібних мавп — таких, як горила і шимпанзе. Було відкрито, що їхнє відносне домінування над кимось чи підкорення комусь іншому здебільшого залежить від розмірів і (поза періодом тічки у самок) несексуальних чинників, споріднених із людською самовпевненістю. Таким чином великі самки і маленькі самці в одній клітці будуть відповідно домінуючими і підлеглими; на знак покори самець буде «давати» (обирати копуляторну позу самки). Ми повинні усвідомлювати, що всі люди обирають першу або другу з цих ролей незалежно від сексу (чи поперемінно змінюють їх). Звичайна для організаційної спільноти поведінка, відома як лизання ніг або задниці, — яскравий приклад ролі підлеглого. Людина, котра йде на це, в переносному розумінні «дає»; і зовсім не з доброго дива у будь-якій мові дві найзвичніші непристойності — «Грав я тебе» ( «Fuck you» ) і «Ти педераст» ( «Bugger you» ). Вони є і твердженнями про домінування, і характером підлеглості.

137 Але люди, звичайно, не сидять у клітках, а живуть у ситуаціях набагато складніших; і якраз найнебезпечнішим для суспільства є те, що потреба в таких взаєминах має характер ланцюгової реакції. Свідоме підкорення одній особі перетворюється на більш чи менш озлоблене домінування над іншою. Підлеглі загалом свідомі своєї підлеглості й породженого нею затаєного невдоволення і, таким чином, шлях до компенсаторного задоволення деінде в їхньому житті надто ясно обставляється дороговказами. Загальне «історичне обурення», або відчуття приниження, пережите німецьким народом між двома світовими війнами, напряму веде до гонінь на євреїв. Зачароване хибне коло садо-мазохізму в суспільстві утворюється надто легко і природно.

138 Птахи дають найяскравіший приклад механізму, створеного природою для того, щоб розірвати зачароване коло, — «територію». У деяких видів гніздування великими колоніями настільки біологічно важливе, що відчуття території у них незначне; у цих видів ми знаходимо висо-корозвинуті системи встановлення порядку за допомогою дзьоба. Такі види виграють двічі. Вони захищені своєю абсолютно переважаючою чисельністю, а ті індивіди, яких закльовують до смерті, — найслабші. Інші види — принаймні впродовж сезону розмноження — встановлюють зони, безкарно порушити кордони яких жодна інша пара не може. При такій системі вони менш потерпають від інфекційних захворювань, голоду і т. п. Обидві системи діють, як ми це ясно можем бачити, у воронових («найрозумніше» пташине сімейство), де близько-споріднені види прийняли різні системи. Так галки і граки живуть здебільшого общинами, тоді як ворони і сороки — парами або маленькими сім’ями.