Джон Фаулз - Арістос

123 В освіті людства навчання цьому предмету мусить напевно ґрунтуватися на таких міркуваннях:

(A) Перший серйозний арґумент на користь того, щоб більше навчати самоаналізу, та й взагалі на користь глибшого самоаналізу, полягає в тому, що біль, завданий любовними справами і розбитими шлюбами (і самі причини цього), наполовину обумовлений тим, що кожний із нас не знає ні самого себе, ні іншого.

(B) Надмірна комерціалізація сексу, особливо якщо йдеться про любовні справи, — далеко не найкоштовніший діамант у короні капіталізму.

(C) Зі всіх видів діяльності секс найменше підлягає судженням назагал. Він завжди відносний, завжди ситуативний. Оголошувати його поза законом так само нерозумно, як і прописувати кому-небудь. Все, що можна зробити, — це просвітити відносно нього.

(D) Навчити фізіології сексу без психології любові — все одно що навчити всьому, що стосується корабля, за винятком того, як ним керувати.

(E) Речники «моральності» не мають ніякого права засуджувати статеві зв’язки будь-якого роду чи старатися не допускати їх, якщо не можуть довести, що вони приносять суспільству більше нещастя, аніж щастя. Виводити статистику нелеґітимних зв’язків, розлучень і венеричних захворювань завжди легко, а от статистику щасливого сексу здобути важче.

(F) Закон проти подружньої невірності — дитина; хоч зрадливець більш не може ламати закон, дитину він усе ж таки може зламати. Та коли вона підростає, розлучення стає меншим злочином, оскільки дисгармонія, яку, підростаючи, дитина відчуває дедалі сильніше, може завдати не менше зла, як розрив шлюбу.

(G) Розлученням можна зловживати так само, як хірургією. Та коли чим-небудь можна зловживати, то це ж не арґумент проти нього.

(H) Найшляхетніший зв’язок — шлюб, тобто любов. Шляхетність її — в альтруїзмі, в бажанні служити іншому попри всі насолоди від взаємин, у відмові будь-коли розглядати іншого як річ, як предмет, як щось придатне для вживання.

(I) Секс — це обмін насолодами і потребами; любов — віддавання без вороття.

(J) Саме це віддавання без вороття, ця допомога без винагороди, цей надлишок чистого добра визначають неповторність людини, як і справжню природу істинного шлюбу. Це — квінтесенція, заради якої існує велика алхімія сексу; будь-який адюльтер її фальсифікує, будь-яка невірність її зраджує, будь-яка жорстокість її затьмарює.

124 Людина не повинна бути — над усе — необхідною суспільству; над усе вона має бути необхідною собі. Вона не освічена доти, доки не проаналізує своє «я» і не зрозуміє загальні психологічні механізми. Сьогодні наше навчання спрямовується на персону, а не на реальне «я». Персону складають всі ті інкрустації — як би вони не були сформовані, — які приховують те, що я насправді відчуваю і що насправді думаю. Зрозуміло, що кожен із нас повинен мати якусь персону, але нам нема чого так сильно приховувати своє реальне «я», як того вимагають нині наші суспільства і їхні освітні системи. Ми повинні навчати не як пристосовуватись (суспільство навчає цьому автоматично), а як і коли не пристосовуватись.

125 У цьому світі дзеркал і метафор людина відбиває і порівнює всі реальності. Всі вони у кожного з нас у голові, тільки глибоко. Безмежний процес у кожному предметі стає обмеженим; кожний предмет — це поперечний зріз вічності.

126 Мета всієї еволюції — загибель. І це не абсурд. Було б абсурдним, якби метою еволюції був стан досконалості. Було б абсурдним, якби еволюція мала якусь іншу мету, крім загибелі. Еволюція, отже, позбавлена смислу, якщо вона є еволюцією до чогось. Даний момент — або ніщо. Краща держава, кращий замисел, краще «я», кращий світ; але це завжди речі, які починаються в даний момент.

127 Ціле — не ланцюг, а розкручена дзиґа. Дзиґа крутиться, але стоїть на одному місці. Хтось може вказати на ланку в ланцюгу чи пункт на дорозі і сказати: «Ось найкраще місце для існування»; але дзиґа завжди на одному й тому ж місці. Вага дзиґи має рівномірно розподілятися довкола центральної осі — інакше вона нахилятиметься і колихатиметься. Ці тенденції, притаманні стільком реліґіям і політичним філософіям, розмірковувати і проповідувати у відриві від життя теперішнього, від даного моменту, ці спроби примусити нас перенести вагу і силу наших вірувань та сподівань в якийсь інший світ (небесний чи утопічний) — все це схоже на безладне пересування ваги в середині дзиґи. Наші сили розсіюються за відцентровим законом. Справжній смисл життя впритул оточує вісь кожного даного моменту.