Петро Ящук - Захід сонця вручну

Так, Святлослав, котрий якось забарився з надбанням червоного партквитка, став безробітним, опинився поза революційно-реформаторською обоймою. Остання опора, остання надія проіснувати для сім’ї Білогаїв канула в лету.

Син – в колонії, дружина вважається безробітною, а тепер без утримання ще й голова сім’ї на додачу. Вважали, що біда прийшла до них на годину, тимчасово, але це, виглядає, надовго, якщо для їхньої сім’ї – не назавжди.

Білогаї пробували базарювати. В Понінці на картонно-паперовому комбінаті накупляли зошитів, в Полонному на фарфоровому – посуди, один раз поїхали в Польщу, другий раз – в Білорусію, але з їхніми людськими характерами виручки з торгівлі ледь вистарчало на покриття витрат і дороги, не говорячи про вимученість і захирілість здоров’я. Залишки продукції спускали уже за безцінь – аби живими добратися додому.

Людмила намагалася підзаробити своїми картинами. Але людям – не до мистецтва. Тоді вона направила всю свою силу на шість соток городу, на якому коптіла зранку до вечора. Святослав спочатку підзаробляв таксистом на власному «москвичі», але потім цей кусок хліба вирвала з рук дорожнеча на бензин і податки.

Святослав був порядним і законослухняним. Подався в Москву на заробітки: будували котеджі «новим рускім» і тим, хто старається осісти на російській землі. Будували працівникові з іноземного посольства. До важкої фізичної праці не звикати, різні роботи виконував по вищому розряду, як і все в своєму житті. Привіз за місяць рабської праці 550 баксів. Хотів ще підзаробити, збільшити запас – по дорозі міліцаї все витрусили, пригрозивши на другий раз «відтрусити» і голову.

Святослав поїхав батрачити в Словенію. За поденних десять долярів хазяїн наказав працювати «як танки». Через тиждень повернувся з гострим перевантаженням серця – не тримався артеріальний тиск, непритомнів. Лікарня за два тижні з’їла половину фінансових запасів. Бо ж безплатна медицина невигідна, через неї такої недостатньо швидко вимирають приречені на вимирання.

Людмила билася об нужду, як риба об лід, але нужда, як чорна мара, заповзала в хату, шукаючи все нові шпари безвиході, затягуючи на розумі шнурок відчаю, затаївшись, чекала свого часу.

З альтернативними перевиборами без альтернативи в Україні оголосили амністію. Через два роки повернувся Філя з сумновідомих Климентовичів, з колонії. Вихудлий, блідий, з якимись гулями під пахвами і в паху з обох боків. Тінь від колишнього хлопця, але для батьків не тінь – а їхній коханий син, що попав в біду. Друзі, самі в екстремальних умовах, як тепер полюбляють говорити, допомагали, чим могли. Мати напозичала багато. Радять синові мед, прополіс, пергу… За що їх купити? Вдома жадні куска хліба. Тримались Білогаї з останніх сил. Продали «москвича», продали гараж. Тимчасово заткнули діри, які влада новоукраїнців так невтомно винаходить для кожної української трудової сім’ї. Боялись занепасти духом, знидіти, запаскудніти.

Накінець пішла в село Кривин, котре під О-гом, проситись в колгосп на будь-яку роботу. Знайомий голова прийняв дояркою на ферму. Вислухавши колишнього керівника районної насіннєвої станції, наперед виписав в рахунок заробітку потроху цукру, борошна, ячмінної крупи, кілька літрів олії (більше нічого не було в колгоспній коморі). Завтра на роботу, на ферму, – чекає 55 корів, котрі ще якось дояться, більше під перебудовну агітацію, ніж під корми.

Встала ще в чотири ночі, намацала знайдену звечора одежу: джинси, білий і чорний халати, гумові чоботи, які їй служили в насіннєвій, і тихесенько, боячись розбудити домашніх, вийшла з доми.

Моторошна нічна темрява обняла худеньку постать Людмили Білогай, яка поспішала, переживала, щоб не запізнитись на ранкове доїння корів. Добралась першою. Перевзулась в резиняки, натягнула джинси, одягнула доперебудовну куртку і зверху – чорний халат. Приступила до роботи.

Згорнула гній в решітки транспортера, приготувала корми із суміші січки, силосу і сінажу, полила залишками меляси й сечовини, все це пермішавши, накрила, щоб хоч трохи підпарилось. Приступила до чистки корів. Змокріла, як курча, витягнуте з води. Піт заливав очі і чавкав у чоботях. Заким прийшли доярки, частину корів з лави встигла почистити. Разом з доярками пішла на пункт прийому молока, де в сусідній кімнаті висіли доїльні апарати, взяла два – і розпочала ранкове доїння. Як їй згодилось те, що, проходячи практику в колгоспі, коли навчалась в сільськогосподарській академії, дуже часто допомагала хазяйці, в якої була на квартирі, і котра працювала дояркою.