Василь Врублевський - Мертвому півню фагот не потрібен

Мейрине схлипування посилилось, поволі переходячи у ридання.

– Перестань ревіти! – гаркнув Потер. – Я сказав, перестань! Бо інакше…

Можна лише здогадуватися, у що могло вилитись те «інакше» і скільки ще відер сліз коштувало б воно мимрі Копонешро, якби не раптова поява у проймі дверей рудої чуприни водія, котрий приніс звістку про те, що у конторі на Копонешро чекає інспектор Янґ-Ол.

– А чого йому треба?

– Не знаю.

Водій розвів руками і вкрадливо зиркнув на зарюмсану мимру Мейру. Потер спаленів: не вистачало ще, щоби усяка дрібнота тицяла носа у його сімейні справи!

– Забирайся геть!

Нещасного ніби вітром здуло, а Мейрі дісталася чергова порція злостувавання.

– Догралася? Тепер цей бовдуряка казна-що може подумати! Я ж попереджав тебе, щоб припинила!

Мейра відвернулася, підтягла під себе ноги й скупилася калачиком, ховаючи обличчя в долонях. Тіло її здригалося від беззвучних схлипів, та даремно було сподіватися, що вони спроможні викликати в Потеровій душі хоч би краплину жалю. Навпаки, пригнічений і нещасний Мейрин вигляд наюджував його до нових капостей, і Потер, безперечно, з величезним задоволенням продовжив би екзекуцію, але просто не мав на те часу, бо мусів поспішати: як би там не було, а примушувати Янґ-Ола нудитись очікуванням не варто.

«Хоч би Юті вкумекала чогось йому налити!» – занепокоївся, не маючи ані йоти сумніву, що приперон [21]Янґ-Ола викликаний нічим іншим, як бажанням поправити здоров’я.

Бідолашний Потере!

Наївний злодієро Копонешро!

Як же ти, сердего, жорстоко помилявся! Коли б ти лишень знав, як!..Учора (власне, сьогоднішньої ночі), коли ви з Янґ-Олом ніяк не могли розпрощатися й разів зо три вхлюпували на брудершафт у свої ненаситні пащі келихи шампанського, тобі здавалося, що віднині Янґ-Ол у тебе на гачку й ніякі каверзи з податками тобі вже більше не загрожують. Правда ж, ти думав саме так і саме про це? І хоч тебе нудило від слинявих Янґ-Олових губ [22], ти ладен був терпіти ту жертовну процедуру ще і ще, скільки б того вимагав урочистий момент братання бізнесу з фіскальними органами. А натомість? «Який мерзотник, який мерзотник! – за якусь годину скреготатимеш безсило зубами, гасаючи, мов кіт, якому наступили на яйця, вздовж стіни своєї конторки, час від часу спиняючись, насторчуючи вуха, під щільно запнутим вікном свого ж кабінету. – Який підлотник! Яка скотина! Нелюдь!» Але то буде запізніле прозріння, у якому рідко хто і коли віднаходить утіху. Бо ж сказано: запізніле…

І поки ти оце зараз щодуху збігаєш сходами, застрибуєш в авто і гаркаєш водієві: «Газуй!», – податковий інспектор Янґ-Ол, зручненько примостившись у кріслі навпроти юної мимзі Моканеш, неквапливо посьорбує чайок з лимончиком (запропонувати чогось міцнішого Юті таки не здогадалася) і в паузі між ковтками кидає більш аніж відверті позирки на гостренькі колінця твоєї секретарки. Колінця, правду кажучи, так собі (розмірковує Янґ-Ол) , та й груди (підводить погляд вище) теж не дуже… однак, чорт візьми (прицямкує й облизується) , молоденька ж яка! Можна сказати, дівча ще зовсім! (В голові Янґ-Ола трохи макітриться, очі встилає легенький туманець) . Цікаво, це правда, що вона шуримурить з цим пузатим пацюком? (Янґ-Ол чмише носом і трясе головою. Це дивно, але згадка про зв’язок Юті Моканеш та Копонешро, що вже устиг стати в Каїруані притчею во язицех [23], сколихнула в душі податківця несподіване й не зовсім вловиме відчуття, чимось схоже на неприємний осад). Препаршиво улаштовано світ! (Янґ-Ол дратівливо смикається, виловлює пальцями із чашки кружальце лимона і, заздалегідь скривившись, закидає його до рота) . Геть паршиво!.. (Лице Янґ-Ола перекошується, вії дрібко лопотять, наче крильця метелика, вибиваючи з очей сльозу) . І що такі молоденькі кізки знаходять в тих товстих смердючих козлах?! Фу-у-у!.. (Янґ-Ол збриджено хитає підборіддям) . Гроші! Тільки вони їх і манять! Яке безглуздя… Сьогодні вони є, а завтра їх може і не бути. Та варто мені тільки захотіти – умить цього вискочку Копонешро перетворю у жебрака! (В прояснілих очах Янґ-Ола з’являється войовничий зблиск) . І цю розсунь-ніжку варто було б провчити! Он як бундючиться. Сидить, уваги на мене ніякої не звертає, ніби я для неї пусте місце. Нічого, нічого! Не довго пташечці літати! (Янґ-Ол вдоволено потирає руки, відкидається на спинку крісла і благовійно усміхається, тішачись передчуттям скорої розради) .