Василь Врублевський - Мертвому півню фагот не потрібен

Янґ-Ол умовк, але у вухах Копонешро усе ще настирливо лящало: «Вісім тисяч!.. Вісім тисяч!.. Вісім тисяч!..» Лящало, доки до нього не дійшло: цей знахабнілий ірод, цей безсовісний козел [25]вимагає хабаря!

Потер відчув, що ноги остаточно зраджують йому. Гаряча кров шугонула в скроні, перед очима застрибали темні м’ячики. Непідвладне його волі тіло почало осідати, і, аби втриматися, Копонешро широко розкинув руки й відчайдушно ухопився за металеве пруття віконної решітки.

Янґ-Ол пирхнув, мало не захлинувшись нежданим смішком.

– Ну, йопеме [26], ви як Христос на розп’ятті, хай мене господь простить! – насмішкувато прорік, відкашлявшись. – Що це з вами? Ви ніби сам не свій. Невже після учорашнього ніяк до тями дійти не можете, га?

Копонешро несамовито захитав головою, аж щоки залопотіли, наче фана на вітрі. Що то мало значити, сказати важко: може, висловлював у такий спосіб заперечення, а може, намагався прогнати спередочей мару і переконатися, що все це – лише поганий, дурний сон.

– Перестаньте, врешті-решт, трясти головою! – роздратовано гримнув Янґ-Ол. – Теж знайшли забаву! Я, до речі, прийшов у справах, а не так собі. Але якщо ви не налаштовані на конструктивну розмову, то можемо перенести її на інший час і в інше місце. Здогадуєтесь, куди?

Копонешро тріпнувся і застиг, відморожено втупившись у податкового інспектора. Його обезбарвлений погляд ні про що не говорив і, загалом, видавався порожнім та скляним.

Ця чудасія Янґ-Олу вже починала обридати, а випробовувати власне терпіння охоти він не мав. Гучно плеснувши долонями по колінах, інспектор досадливо зітхнув:

– Бачить бог, я цього не хотів! – і рвучко підвівся з канапи. – Що ж, прийдеться передавати діло по інстанції…

Це був відвертий, нічим не приховуваний шантаж. Примітивний, невигадливий, банальний, але разюче ефективний шантаж, що вмент вивів Копонешро зі стану глибокого шоку.

– Заждіть! – залементував з остраху, що Янґ-Ол візьме й направду піде. Або ж просто щезне, розчинившись у повітрі на кшталт нечистої сили (і якби так сталося, Копонешро анітрохи не здивувався б: уся дотеперішня поведенція податкового інспектора кого завгодно підштовхнула б до думки, що Янґ-Ол знається із дияволом). – Не поспішайте! Я згоден!

– Згодні? – Янґ-Ол спробував приклеїти на вуста вираз святої наївності. – Про що це ви?

– Ну… – зам’явся Копонешро.

Сполошено обернувшись, окинув доскіпливим поглядом двір. Там не було жодної душі. Ця обставина його трохи заспокоїла, але для більшої певності він ще й кілька разів смикнув защібку вікна.

– Якого біса ви там вовтузитесь? – невдоволено поцікавився Янґ-Ол.

– Та так, пусте, – озвався Копонешро, витираючи об штани спітнілі долоні. – Перевіряю, чи зачинене…

– Для чого? – зобразив глузливу посмішку податковий інспектор.

– Ну як же? – здивувався його нездогадливості Копонешро. – Обережність, самі розумієте, у такому ділі річ не зайва.

– В якому ділі?

– Ну… ну… Я про вісім тисяч… – пробелькотів Потер.

– А, ви про це! – забігали у Янґ-Ола очі.

– Тільки…

– Що таке? – насторожився Янґ-Ол.

– Може… – несміливо почав Копонешро. – Може б… того…

– Що ви там м’ямлите?

– Може б ми домовились про половину?

Копонешро склав руки на грудях і звів на Янґ-Ола сповнений вселенської туги погляд.

– По-приятельськи, так би мовити. Га?

– Стоп! Стоп! – замахав руками Янґ-Ол. – Я так розумію, що ви хочете відбутися лише чотирма тисячами?

– Авжеж!

Вселенська туга в очах Копонешро змінилася вселенською надією.

Однак збутися їй не судилося!

– Та що ви собі думаєте?! – не на жарт розізлився податковий інспектор. – Ми що, на базарі, щоб торгуватися?! – забігав вздовж стіни, кидаючи на Копонешро нищівні позирки. – Давайте порахуємо! Ви приховали від оподаткування двадцять тисяч, так? З цих двадцяти тисяч ви повинні сплатити тридцять процентів. Скільки це буде? Правильно, шість тисяч. Плюс тридцять процентів штрафу, а це ще шість тисяч. Разом вже дванадцять, так? Тепер додайте пеню. П’ять відсотків за кожен місяць множимо на дев’ять. Маємо ще дев’ять тисяч. Приплюсуємо до дванадцяти. Скільки вийде?

– Двад… двад… двадцять одна? – вражено пробурмотів Потер й знесилено плюхнувся на стілець. – Ви не помиляєтесь?

– Ха-ха-ха! – одізвався рипливим сміхом Янґ-Ол. – Ви мене розсмішили! На штрафах, санкціях і пені я, мій дорогенький, зуби з’їв! Ось, погляньте, – піддер пальцем верхню губу, демонструючи поріділу шеренгу щербатих та гнилих зубів.