Василь Врублевський - Мертвому півню фагот не потрібен

Біг життя короткий, а горе вічне (еспер.)

Та жінка добра, котра задоволена одним чоловіком (лат.)

Аби у повній мірі скласти уяву про надзвичайну непересічність цього рішення, треба взяти до уваги, що Старий Ірландець взагалі преси не жалував, і то з цілковито зрозумілої причини: хоч як це не дико, він просто не умів читати.

Ще один надзвичайно цікавий персонаж, що, можливо, десь вигулькне у подальшій оповіді. Власне, персонажиха – древня як світ, але достоту ще бадьора непорочна святениця Адабельґердина Терміна Тор. Химерний символ Каїруана. Якщо коли-небудь комусь прийде в голову змудраґелити герб містечка, то, безперечно, одним із визначальних його елементів повинен стати леґендарний дубовий ціпок Терміни, яким вона користується не так задля вправнішої ходьби (у цьому сенсі він їй загалом не потрібен, бо нікому із каїруанців ще не вдавалося примітити, щоб вона, попри незначну вроджену кульгавість, надто налягала на нього), як задля того, щоби грізно або пророчо вимахувати ним у бік відступників та анцикристів. Це її єдине заняття. У всякому разі, ніхто й ніколи не бачив, щоб Адабельґердина мала якісь інші клопоти, окрім невпинного снування вулицями Каїруана. Вона не підмітала подвір’я, не підстригала газон, голі і роками немиті віконця її ветхої хатинки матово сліпали до світу, немовби заслані поволокою визорки незрячого жебрака, залізну огорожу навколо обійстя з’їдала вогненно-руда іржа, дерева в саду зачахли і здичавіли, та й від самого саду залишилась одна лиш назва – там, де колись, за попередніх господарів, квітували і плодоносили яблуні, груші, персики, сливи і абрикоси, тепер хазяйнували непролазні чагарники, що кишіли усякою бридотою. Як і з чого жила Терміна Тор, було для каїруанців таємницею за стонадцятьма засувками. Вона ніколи не бувала на ринку і не навідувалася до крамниць, не тримала ніякої живності, а на занедбаному городику лише буйно росли бур’яни. «Не за святим же духом вона існує?» – вражалися одні. «Відьма!» – виголошували скорі на присуд. «Що ви верзете! Де це виджено, щоб відьми були набожними?!» – обурювалися їм у відповідь треті. «Яка там побожність! – заперечували четверті. – Схибнута вона, ото й усього!» Найпоміркованіші підсумовували: «Всього у ній потроху! Далебі, вона й сама не знає, що й до чого. А все ж пережила не одне покоління каїруанців і, ось побачите, ще й нас переживе…» Подібні розмови точилися не один десяток літ, але бодай підступитися до розгадки таємниці Адабельґердини Терміни Тор не вдавалося ще нікому.

Не так давно його покинула дружина, і тепер він, одійшовши од удару та звідавши смак справжньої свободи, відтягувався по повній програмі, небезпідставно дивуючись, заради чого було гробити п’ятнадцять літ, якщо холостяцьке життя – річ набагато приємніша і менш обтяжлива?

Утім, вибір у них був невеликий: більшість марнославців намагалися відцуратися надокучливих братів, вважаючи, що між цілістю гаманця і потішеним самолюбством перевагу варто віддати таки першому.

Колись Михай Лосич аж цілий семестр відвідував лекції з філософії, і це не минулося для його психіки даремно.

Обоє викладали в ґімназії, а у кожного з присутніх хтось там вчився – якщо не дочка чи син, то онуча або, принаймні, племінники. І кожному хотілося не так довідатися про успіхи чад, як на всяк випадок задобрити учителів.

Варіант завезеної переселенцями з України пісні «Дай ми, мила, дай ми». Співставлення ориґіналу та варіанту цього пісенного твору дає підстави зробити досить характерні висновки щодо наріжних особливостей двох національних стихій: