Василь Врублевський - Мертвому півню фагот не потрібен

Практично щоразу, заходячи до цього дворика, Леон Коузак мимоволі усміхався від згадки про назвисько «гільдія дворян», яким влучно і дошкульно хтось із дотепників сукупно охрестив і саме місце, і специфічний контингент, що тут постійно (а дехто й безвилазно) кучкується.

Приблизно $0,7.

1 пуствик = 1/100 кучмеро.

Тут: на халяву.

Я хочу володіти багатством, яке увібрало у себе все! (фр.)

Немає нічого важчого за намагання розпізнати стиглість кавуна і порядність жінки. (фр.)

Лайно (англ.), але в грубішій формі.

Лайно, яке лайно! (фр.)

Начхати! (фр.)

Охоче! (фр.)

Атож! (фр.)

Моя люба (фр.)

Я розумію (фр.)

Так? (фр.)

Несподіваний, без попередження візит, здебільшого небажаний (жарг.)

Якщо чесно, автора обломує витрачати час, зусилля і папір на опис зовнішності Янґ-Ола. Хоч нібито закони жанру того й вимагають, однак маю у своєму розпорядженні аргумент, що дає повне право зі спокійною совістю зневажити у цьому випадку усталені літературні канони. Передовсім візьмемо до уваги, що Янґ-Ол належав до племені податкових чинуш, а що це за братія – читачі, безперечно, і самі добре відають. З добропорядністю, як водиться, вони не дружать, натомість мають достоту пихи, нахабства і цинізму, аби вбачати сенс свого існування у повсякчасному псуванні настрою і шарпанні нервів безневинним пересічним громадянам. Декому з них вдається відточити це жорстоке ремесло до філігранної досконалості, справжнісінького диявольського мистецтва. Ці риси в основному й формують їхнє oblico amorale, заодно з тим зумовлюючи деякі антропологічні ознаки виду, як-то: непоказність, миршавість, добре розвинені жувальні м’язи, гострий рухливий ніс із неспокійними, постійно щось винюхуючими ніздрями, неприємний слизький погляд, що зазвичай шугає, мов шуліка, врізнобіч у пошуках поживи etc. Янґ-Ол, безперечно, був яскравим репрезентантом свого виду, тож усі наведені вище риси, з дуже незначними доповненнями та вкрапленнями, були особливо йому притаманні.

Доречно буде сказати, що для каїруанців немає нічого більш захоплюючого і поживнішого, аніж обсмоктування добряче приправленого домислами і коментарями якого-небудь скандальчика з амурним душком. У скупому на емоції щоденному раціоні будь-яка подібна оказія цим загалом милим і добродушним людям замінює найвишуканіші столичні делікатеси.

До речі, улюблена розвага каїруанських дітлахів.

Цікаво, чи хтось здибав коли-небудь «совісного козла»?!

Інтелігентна форма надзвичайно непристойної лайки.

Тут Копонешро явно перегнув палицю: Янґ-Ол навряд чи заслуговув на те, аби його ототожнювали з Долею. Та не будемо надто суворими! У пориві щасливої ейфорії Потер ладен був приписати податковому інспектору які завгодно чесноти.

Така собі заувага з претензією на вершинність філософської мислі: найцікавіше в людях те, що вони ніколи не бувають послідовними – ні у словах, ні у вчинках, ані навіть у думках.

Насправді ж погодилася вона не так вже й швидко. Цій фразі передував досить-таки примітний діалог, що його Копонешро (певно, через надмірну схвильованість) просто забув. Що ж, пробачимо злодієро Потеру цей дрібний грішок, але це аж ніяк не означає, що ми відмовимо собі у задоволенні скрадливо припнути (за прикладом Янґ-Ола) вухо до щілинки у дверях і, затамувавши подих, сповна насолодитися невидимим проникненням у чужі таємниці. Безперечно, розмова Копонешро із Юті варта того, щоб зневажити докори сумління (якби воно з якогось дива раптом прокинулося) і підслухати її:Ти, Юті… ось що… одне слово, треба… – Що треба, Потере? – Ну це… як це… – Та кажи! – Зараз, зараз… Зажди… Ти от що… Така, значить, ситуація… – Та що сталося, Потере? – Розумієш, нашій фірмі загрожують неприємності. – Які ще неприємності? – Ну, це неважливо, які… Але великі! І тепер все залежить від тебе. – Від мене? – Від тебе. – І що ж я маю робити? – Та нічого особливого… – А все-таки? – Ну… те саме, що й зі мною… ну це… тільки не зі мною… – А з ким? – З податковим інспектором. – Янґ-Олом? – З ним… А що ж такого? – Ти вважаєш? – Розумієш… Я б нізащо, ти ж знаєш, як я тебе люблю… Але, повір, що ситуація й справді безвихідна. Цей козел уперся, мов віслюк! Думаєш, мені легко? Я ж навіть пропонував йому замість тебе дурепу Мейру,* але він і слухати не хоче! Погоджується тільки на тебе… – Що ж, якщо ти наполягаєш… – Не я, не я наполягаю! А цей примахолений! – Зрештою, яка різниця!.. Кажи, де і коли? (* І це таки правда!)