Аґата Крісті - Карибська таємниця

– Хочуть їхати звідси? Через убивство?

– Думаю, що так. Бідолашний Тім Кендел глибоко стурбований.

– І не дивно. Не пощастило цьому молодому подружжю, мушу сказати.

– Я знаю. Вони, певно, залізли в борги, щоб купити такий великий готель. Вони мріяли про успіх і задля цього тяжко працювали.

– Вони добре трудилися, – погодився містер Рейфаєл. – Тім дуже здібний і дуже працьовитий хлопець. А вона мила дівчина – і приваблива теж. Вони обоє працювали, як негри, хоч тут це порівняння й не годиться, бо тут негри зовсім не прагнуть надриватися на роботі, наскільки я міг бачити. Я бачив, наприклад, як один чорний лобуряка видерся на кокосову пальму, щоб добути собі сніданок, а тоді завалився спати на всю решту дня. Приємне життя.

Він додав:

– Ми тут обговорюємо вбивство.

Естер Волтерс здавалася здивованою. Вона обернула голову до міс Марпл.

– Я помилився щодо неї, – сказав містер Рейфаєл із притаманною йому прямотою. – Мені здавалося, від цих старушенцій нема ніякої користі – лише плетуть і правлять теревені. Але ця має трохи олії в голові. Вона, схоже, вміє користуватися своїми очима та вухами.

Естер Волтерс подивилася на міс Марпл вибачливим поглядом, але міс Марпл не образилася.

– Це мав бути комплімент, – пояснила їй Естер.

– Я зрозуміла, – сказала міс Марпл. – І я також розумію, що містерові Рейфаєлу все дозволено чи принаймні він думає, що йому все дозволено.

– Мені все дозволено? Як вас розуміти?

– Що вам дозволено бути брутальним, коли вам хочеться бути брутальним.

– Хіба я був брутальним? – здивовано запитав містер Рейфаєл. – Пробачте, якщо я образив вас.

– Ви мене не образили, – сказала міс Марпл. – Для вас я роблю скидку.

– Ну, гаразд, не гнівайтеся. Естер, принесіть стілець і поставте його тут. Ви можете бути потрібні.

Естер піднялася на терасу бунгало й принесла звідти легке плетене крісло.

– Що ж, продовжмо нашу нараду, – сказав містер Рейфаєл. – Ми почали зі старого Полґрейва, небіжчика, та його нескінченних історій.

– О, з ним було нелегко, – зітхнула Естер. – Зазвичай я намагалася втекти від нього завжди, коли могла.

– Міс Марпл була терплячішою, – сказав містер Рейфаєл. – Скажіть мені, Естер, він коли-небудь розповідав вам історію про вбивцю?

– О, так, – сказала Естер. – Кілька разів.

– Якою вона була? Послухаймо, у якому варіанті пам’ятаєте її ви.

– Ну… – почала Естер і замовкла, міркуючи. – Проблема в тому, – сказала вона тоном вибачення, – що я слухала його не дуже уважно. Як й у випадку з тією жахливою історією про полювання на лева в Родезії, я призвичаїлася майже не слухати його.

– То розкажіть нам те, що вам запам ’ яталося .

– Здається, це почалося від якоїсь газетної статті про вбивство. Майор Полґрейв сказав, що він пережив досвід, який мала далеко не кожна людина. Він фактично зустрівся з убивцею віч-на-віч.

– Зустрівся? – вигукнув містер Рейфаєл. – Він справді застосував слово «зустрівся»?

Естер здавалася спантеличеною.

– Я думаю, так. – Потім додала із сумнівом у голосі: – А може, він сказав: «Я можу показати вам убивцю».

– То як він усе-таки сказав? Тут є істотна різниця.

– Я не можу сказати точно… Здається, він сказав, що може показати мені чиюсь фотографію.

– Оце вже краще.

– А потім він дуже багато говорив про Лукрецію Борджіа.

– До дідька Лукрецію Борджіа. Ми знаємо про неї все.

– Він говорив про отруйників і про те, що Лукреція була гарна й мала прекрасне руде волосся. Він сказав, що у світі існувало набагато більше жінок-отруйниць, аніж ми про це знаємо.

– Боюся, так воно і є, – підтвердила міс Марпл.

– І він говорив про те, що отрута – зброя жінок.

– Тут, схоже, він відхилився від тієї теми, що нас цікавить, – сказав містер Рейфаєл.

– Нічого дивного, він завжди відхилявся від теми, коли розповідав свої історії. І тоді я переставала слухати й лише вряди-годи перепитувала для годиться: «Так?», або «Справді?», або «Не може бути!»

– Що ви пам’ятаєте про фотографію, яку він збирався вам показати?

– Нічого не пам’ятаю. Можливо, то був знімок, який він бачив у газеті…

– Він показав вам те фото чи не показав?

– Фото? Ні, не показав. – Вона похитала головою. – Я цілком переконана, що не показав. Він сказав, що то була гарна жінка й ви ніколи б не подумали, що вона вбивця, якби подивилися на неї.

– На неї?

– Ось бачите! – вигукнула міс Марпл. – Це все так заплутує.

– Він говорив про жінку? – запитав містер Рейфаєл.