Аґата Крісті - Карибська таємниця

– Але ж, Молі, моя люба, якщо з вами таке відбувається, вам треба показатися лікарю.

– Я не хочу показуватися лікареві! Не хочу! Не хочу навіть близько до нього підходити.

Евелін подивилася гострим поглядом їй в обличчя, потім узяла дівчину за руку.

– Ви можете відчувати страх без будь-якої на те причини, Молі. Ви знаєте, що існують види нервових розладів, у яких нема нічого серйозного. Лікар швидко вас заспокоїв би.

– А може, і ні. А може, він сказав би, що в мене справді тяжке психічне захворювання.

– Звідки у вас може бути тяжке психічне захворювання?

– Тому що… – почала Молі й раптом замовкла. – Гадаю, ніякої причини нема, – сказала вона.

– А чи не міг би хтось із вашої родини… Чи ви маєте матір, сестер або когось такого, хто міг би сюди до вас приїхати?

– У мене погані стосунки з матір’ю. Я ніколи не була з нею в добрих стосунках. Я маю сестер. Вони одружені, але, думаю, вони могли б приїхати, якби я їх покликала. Та я нікого не хочу бачити. Мені не потрібен ніхто – ніхто, крім Тіма.

– А Тім знає про ваш стан? Ви йому розповідали?

– Ні, – сказала Молі. – Але він тривожиться за мене й спостерігає за мною. У мене таке враження, ніби він хоче допомогти мені або захистити мене. Але якщо він хоче мене захистити, то це означає, що я потребую захисту, чи не так?

– Я думаю, багато з ваших переживань створені грою вашої уяви, але я все ж таки переконана, що вам слід показатися лікарю.

– Старому докторові Ґрему? Він нічим не зможе допомогти мені.

– На острові є й інші лікарі.

– Я думаю, зі мною все гаразд, – сказала Молі. – Просто мені не слід про таке думати. Я сподіваюся, ви вгадали, й усе це лише гра уяви. Господи, вже зовсім пізно. Мені треба бути на своєму робочому місці – у їдальні. Я мушу повернутися в дім.

Вона скинула гострим і майже викличним поглядом на Евелін Гілінґдон і поквапилася до будинку. Евелін дивилася їй навздогін.

– Схоже, мені пощастило, чоловіче.

– Ти про що, Вікторіє?

– Думаю, я вийшла на правильний слід і зможу роздобути гроші. Великі гроші.

– Будь обережною, дівчино, не встрянь у халепу. Можливо, цим ліпше зайнятися мені?

Вікторія засміялася, глибоким і дзвінким сміхом.

– Ти зачекай, а тоді побачиш, – сказала вона. – Я знаю, як треба вести гру. Тут пахне грішми, чоловіче, великими грішми. Дещо я бачила, а про дещо здогадуюся. І я певна, мої здогади правильні.

І знову її глибокий і дзвінкий сміх пролунав у темряві ночі.

– Евелін…

– Так?

Евелін Гілінґдон відповіла машинально, без інтересу. Вона навіть не поглянула на чоловіка.

– Евелін, ти не будеш проти, якщо ми все тут покинемо й повернемося додому, в Англію?

Вона розчісувала своє коротке темне волосся, але, почувши його запитання, рвучко відірвала руки від голови й обернулася до нього.

– Але ж ми тільки щойно приїхали. Ми не були на островах і трьох тижнів.

– Я знаю. Але ти не будеш проти?

Її очі недовірливо втупилися в нього.

– Ти справді хочеш повернутися до Англії? Додому?

– Так.

– Покинувши Лакі?

Він спохмурнів.

– То ти знала, що між нами це відбувається досі?

– Звичайно, знала.

– Але ж ти ніколи не казала нічого.

– А навіщо мені було казати? Ваші взаємини тривають уже кілька років. Ні ти, ні я не хотіли розлучення. Тому ми погодилися жити кожен своїм життям, але вдавати на людях, ніби в нас усе гаразд. – І додала, перш ніж він устиг розтулити рота: – Але чому ти так налаштувався повернутися до Англії тепер?

– Бо я дійшов до межі. Я не можу далі терпіти, Евелін, не можу. – Завжди спокійний Едвард Гілінґдон змінився до невпізнання. Руки йому тремтіли, він судомно хапав ротом повітря, його спокійне незворушне обличчя тепер було спотворене від болю.

– Ради Бога, Едварде, у чому річ?

– Річ у тому, що я хочу вибратися звідси – і якнайшвидше.

– Ти шалено закохався в Лакі. А тепер твоя божевільна пристрасть позаду? Це ти хочеш мені сказати?

– Так. Але не думаю, що коли-небудь ти зможеш відчути щось подібне.

– О, ліпше не починаймо знову! Я хочу зрозуміти, що тебе так непокоїть, Едварде.

– Нічого.

– Але ж очевидно, що ти стривожений і занепокоєний. Чому?

– Хіба це не очевидно?

– Ні, не очевидно, – відповіла Евелін. – Спробуймо описати твою проблему в простих і конкретних термінах. У тебе був роман із жінкою. Таке трапляється часто. А тепер він закінчився. Чи не закінчився? Можливо, він не закінчився для неї. Так чи не так? Чи Ґреґ знає про нього? Я часто запитувала себе про це.