Аґата Крісті - Карибська таємниця

– О, ні!

– Я рада це чути. Ви завжди здаєтеся такими щасливими разом.

– Не більше, аніж ви, – сказала Молі. – Тім і я завжди думали, як чудово, що ви й Едвард здаєтеся такими щасливими після того, як прожили в шлюбі стільки років.

– Он ви про що, – сказала Евелін. У її голосі прозвучала нота гіркоти, проте Молі нічого не помітила.

– Люди так часто сваряться, – сказала вона, – і влаштовують скандали. Навіть коли вони люблять одне одного, то схильні кричати одне на одного, не звертаючи найменшої уваги на те, самі вони чи ні.

– Деякі люди полюбляють жити саме так, – сказала Евелін. – Але насправді це нічого не означає.

– Мені здається, це жахливо, – сказала Молі.

– Мені теж.

– Але ж ви й Едвард…

– Ой, не треба, Молі. Я не можу дозволити, щоб ви й далі так думали. Едвард і я… – Вона зробила паузу. – Якщо хочете знати правду, ми навряд чи сказали одне одному за останні три роки бодай одне слово наодинці.

– Та що ви кажете! – Молі здивовано витріщилася на неї. – Я… я не можу цьому повірити.

– О, ми обоє вміємо дуже добре приховувати свої почуття, – сказала Евелін. – Ні він, ні я не належимо до тих людей, які полюбляють публічні скандали.

– Але що у вас сталося?

– Звичайна історія.

– Що означає «звичайна історія»? Ви хочете сказати, інша…

– Так, у цьому випадку інша жінка, і я думаю, вам буде неважко вгадати, хто саме…

– Ви маєте на увазі місіс Дайсон – Лакі?

Евелін кивнула головою.

– Я знаю, вони багато фліртують між собою, – сказала Молі, – але я думала, це лише…

– Лише веселі жарти? – сказала Евелін. – А за ними нічого серйозного?

– Але чому… – Молі затнулася й спробувала знову. – Але чому ви… ой, пробачте, мені, певно, не слід запитувати про це.

– Запитуйте все, що хочете, – сказала Евелін. – Я стомилася від того, що ніколи не кажу ні слова, стомилася бути добре вихованою дружиною. Едвард остаточно втратив голову через Лакі. У нього вистачило дурості все мені розповісти. Йому, певно, стало легше, коли він це зробив. Мовляв, ось він який правдивий. Чесний. І все таке інше. Йому навіть не спало на думку, що мені від цього не стане легше.

– Він хотів покинути вас?

Евелін похитала головою.

– У нас двоє дітей, ви, певно, знаєте, – сказала вона. – Дітей, яких ми обоє дуже любимо. Вони навчаються у школі, в Англії. Ми не захотіли ламати родину. А крім того, і Лакі не хотіла брати розлучення. Ґреґ – дуже багатий чоловік. Перша дружина залишила йому купу грошей. Тому ми погодилися й далі жити разом і дозволити жити Едвардові й Лакі – в щасливій аморальності, Ґреґові – в блаженному незнанні, а Едвардові й мені просто як добрим друзям.

Вона говорила з пекучою гіркотою.

– Але як ви можете все це терпіти?

– Людина до всього звикає. Але іноді…

– Іноді? – перепитала Молі.

– Іноді мені хочеться вбити цю жінку.

Пристрасть, що прозвучала в її голосі, налякала Молі.

– Не будемо більше говорити про мене, – сказала Евелін. – Поговорімо про вас. Я хочу знати, щó з вами відбувається.

Молі мовчала кілька хвилин, а тоді сказала:

– Річ у тому… Мені здається, зі мною відбувається щось не те.

– Щось не те? Що ви маєте на увазі?

Молі сумно похитала головою.

– Я боюся, – сказала вона. – Я смертельно налякана.

– Боїтеся чого?

– Усього, – сказала Молі. – Це почуття наростає в мені. Мені вчуваються голоси в кущах, таємничі кроки, погані слова, що їх люди говорять про мене. Так, ніби хтось постійно стежить, шпигує за мною. Хтось мене ненавидить. Цього відчуття я не можу позбутися. Хтось мене ненавидить.

– Моя люба дитино! – Евелін була вражена й приголомшена. – І давно це триває?

– Я не знаю. Це відчуття стало наростати в мені поступово. Але мене тривожать й інші речі.

– Які речі?

– Бувають години, – повільно промовила Молі, – про які я нічого не пам’ятаю, їх ніби не існувало.

– Ви хочете сказати, що у вас бувають провали пам’яті?

– Мабуть, що так. Наприклад, от, скажімо, тепер п’ята година, і я нічого не пам’ятаю, що саме відбувалося з половини на другу чи з другої.

– О, моя люба, либонь, ви просто заснули на якийсь час і самі цього не помітили.

– Ні, – сказала Молі, – річ у зовсім іншому. Бо в кінці такого часу я почуваю себе зовсім не так, ніби я заснула й щойно прокинулася. У мене відчуття, ніби я перебуваю в іншому місці, іноді мені здається, я в іншому одязі, а іноді щось роблю або говорю, але нічого не пам’ятаю з того, що робила або говорила.

Евелін здавалася приголомшеною.