Аґата Крісті - Карибська таємниця

Міс Марпл із великою обережністю спрямувала розмову на Джексона.

На запитання про Джексона Естер Волтерс відповідала досить туманно.

– Він дуже компетентний, – сказала вона. – Надзвичайно кваліфікований масажист.

– Певно, він уже давно працює в містера Рейфаєла?

– О, ні, близько дев’ятьох місяців, я думаю…

– Він одружений? – наважилася запитати міс Марпл.

– Одружений? Не думаю, – відповіла Естер Волтерс із подивом у голосі. – Якщо й одружений, то він ніколи про це не згадував… Ні, ні, – додала вона. – Звичайно ж, він не одружений.

Схоже, таке припущення здалося їй кумедним.

Міс Марпл витлумачила її відповідь, додавши подумки одне речення: «У всякому разі він поводиться не так, як чоловік одружений».

Але скільки існує на світі одружених чоловіків, що поводяться не так, як чоловіки одружені. Міс Марпл могла б відразу назвати таких добрий дванадцяток!

– Він досить вродливий чоловік, – замислено промовила вона.

– Так, мабуть, і справді, – підтвердила Естер без будь-якого інтересу.

Міс Марпл придивилася до неї пильніше. Чоловіки її не цікавлять? Можливо, це той різновид жінки, яку цікавить лише один чоловік? Тим більше, що вона, як їй сказали, вдова.

Вона запитала:

– Ви давно працюєте на містера Рейфаєла?

– Чотири чи п’ять років. Коли помер мій чоловік, мені довелося знову шукати роботу. У мене дочка навчається у школі, і мій чоловік залишив мене в досить скрутному матеріальному становищі.

– З містером Рейфаєлом, певно, працювати важко? – ризикнула запитати міс Марпл.

– Та не дуже, після того як пізнаєш його. Він часто впадає у гнів, і характер у нього дуже суперечливий. Думаю, його головна проблема в тому, що він стомився від людей. За останні два роки він змінив п’ятьох слуг. Йому завжди потрібен хтось новий, на кого можна було б гарчати. Але ми з ним дуже добре порозумілися.

– Містер Джексон, схоже, молодик послужливий.

– Він дуже тактовний і винахідливий, – сказала Естер. – Звісно, іноді він… – Вона не докінчила свою фразу.

Міс Марпл на мить замислилася й доказала за неї:

– …почуває себе в ніяковому становищі?

– Саме так. Він не знає, яку роботу, власне, виконує. Проте, – усміхнулася вона, – він уміє втішатися життям.

Міс Марпл замислилася й над цією фразою. Але вона мало в чому їй допомогла. Вона й далі весело щебетала й незабаром почула досить багато про квартет любителів природи – про Дайсонів і Гілінґдонів.

– Гілінґдони бували тут протягом останніх трьох або чотирьох років, – сказала Естер. – Але Ґреґорі Дайсон бував тут значно давніше. Він знає Вест-Індію дуже добре. Уперше він з’явився тут, я думаю, зі своєю першою дружиною. У неї було слабке здоров’я, і вона мусила виїздити взимку за кордон або принаймні кудись туди, де клімат був тепліший.

– І вона померла? Чи вони розлучилися?

– Ні. Вона померла. Десь тут, якщо не помиляюся. Я маю на увазі не цей конкретний острів, а один з островів Вест-Індії. Там у них було щось не так, схоже на скандал абощо. Він ніколи про неї не згадує. Я почула про все це від когось іншого. Думаю, стосунки в них були не дуже добрими.

– І тоді він одружився з цією жінкою. «Лакі».

Міс Марпл промовила це слово з певним невдоволенням, ніби хотіла сказати: «Справді, просто-таки неймовірне ім’я».

– Мені здається, вона була родичкою його першої дружини.

– А з Гілінґдонами вони знайомі багато років?

– Ой ні, я думаю, вони познайомилися з ними лише тоді, коли Гілінґдони приїхали сюди. Три або чотири роки тому, не давніше.

– Гілінґдони здаються людьми дуже приємними, – сказала міс Марпл. – Вони такі спокійні.

– Так, вони обоє дуже спокійні.

– Усі кажуть, вони дуже віддані одне одному, – мовила міс Марпл.

Тон її голосу був досить безвиразним, але Естер Волтерс подивилася на неї гострим поглядом.

– Але ви так не вважаєте? – запитала вона.

– Але ж і ви так не думаєте, правда ж, моя люба?

– Іноді я й справді замислювалася…

– Спокійні чоловіки, такі, як полковник Гілінґдон, – сказала міс Марпл, – часто відчувають потяг до яскравих жінок. – І вона додала після тривалої паузи. – «Лакі» – яке кумедне ім’я. Ви гадаєте, містер Дайсон здогадується про те, що, можливо, відбувається майже в нього на очах?

«Стара любителька скандалів, – подумала Естер Волтерс. – Ох, ці літні жінки!»

Вона відповіла досить холодно:

– Не маю найменшого уявлення.

Міс Марпл перевела розмову на іншу тему:

– Дуже шкода бідолашного майора Полґрейва, чи не так? – сказала вона.