Окса Фом - Циганка за мільйон

Цікаве формулювання. Складалася думка, що в неї й дійсно є право вибору. Але це лише ілюзія. Який у неї є вибір? Ніякого. ЇЇ доля була в руках цих людей і вони вирішили, що онука барона повинна стати розмінною монетою між двома світами.

Саме в цей момент в пам’яті дівчини випливли слова Зари: «Будь ласка, подумай про нас всіх, коли будеш приймати рішення».

І Тасарла подумала. Навіть попри свій страх та ненависть до Петра Шушкова вона вийде за нього заміж. Вийде, задля порятунку знайомих з дитинства людей; вийде, щоб стати тим самим місточком, завдяки якому цигани й українці зблизяться. Принаймні Тасарлі хотілося у це вірити.

– Так, я приймаю вашу пропозицію, – впевнено промовила дівчина.

Після цієї заяви зненацька заговорив барон:

– Сьогодні перлина нашого табору розплатилася собою за мої помилки, за мою поразку. Саме я винен у всьому, що сталося. Я не зміг виховати з Чендера нормальну людину; не помітив, коли він пішов кривою доріжкою. Але якщо Тасарла постраждає від руки гаджо, якого ви напророчили їй в чоловіки, то я повернуся навіть з пекла і вб’ю його. Й жодна сила на землі не зупинить мене.

Після цього барон взяв онуку за руку та вивів з кабінету, залишивши письмові формальності своєму юристу.

Через дві хвилини Тасарла опинилася у себе в кімнаті. Зайшовши, вона відразу впала на ліжко. Дивно, що підіймаючись сюди вони не зустріли жодної людини. Де подівалися Зара та Хітана? Хоча такі запитання навряд чи повинні зараз хвилювати дівчину. Зовсім скоро вона стане дружиною незнайомцю, чоловіку, який можливо вбив свого друга; чоловіку, який мав зв'язок з кримінальним світом; чоловіку, який не збирався одружуватися не тільки на циганці, а й взагалі. О, Господи, що ж вона наробила? Навіщо погодилася на цей дивний шлюб? Як тепер зможе віддати своє життя та своє тіло людині, яку ніколи не покохає? Безліч запитань і жодної відповіді.

Поки що Тасарлі було дуже важко прийняти таку свою долю, тому вона зробила єдине, що вміла краще за все – з головою пірнула у нездійсненні мрії. Там вона по традиції чекала на свого гаджо у кімнаті, а коли він виходив з душу, звабливо одним рухом знімала сукню й насолоджувалася, тим як незвичайні аквамаринові очі починали темніти від пристрасті. Потім вони разом падали на ліжко й довго та солодко насолоджувалися один одним.

З таких приємних думок не хотілося повертатися у реальність. Якби тільки вона могла вийти заміж за чоловіка зі своїх мрій; за чоловіка, у якого були дивовижні крила за спиною…

Тасарла могла годинами стояти на балконі та роздивлятися мальовничі краєвиди й територію, що належали барону.

Хоча вже здається не йому. Іншому. Незнайомому, чужому чоловіку, який сьогодні повинен прибути, щоб підтвердити права власності.

Він вже зовсім поряд. Тасарла відчувала це й здається природа теж. Навіть вітер змінився: став більш нахабним, більш лютим та холодним. Він приніс з собою сірі хмари, що повністю вкрили небо.

Тасарла розв’язала хустину, що красувалася на її довгій спідниці та накинула на плечі. Але навіть це погано захищало від пронизливого вітру. Обхопивши себе руками, дівчина намагалася уявити майбутнього нареченого. Що їй відомо про нього окрім пліток і чуток? НІЧОГО. Насправді Тасарла й не хотіла нічого знати. Досить і того, що її наречений жорстока людина без серця. Ну, і як можна жити з таким під одним дахом?

Так, подруга все ж розповіла онуці барона історію з минулого її нареченого. Ніби то у Петра Шушкова була дівчина, яку він кохав більше за життя, але одного дня чоловік знайшов свою наречену в обіймах кращого друга. Помстившись обом, він назавжди зарікся не кохати.

Циганок у таборі дуже хвилювали плітки, що їх новий барон зовсім не поважає жінок, сторониться їх, а серце його ніби перетворилося на шматок льоду, що навіть не б’ється під шкірою.

Можливо б Тасарла і відчула до нього жалість, якби вже не відчувала люту ненависть. Їй здавалося, що цей чоловік принесе з собою холод. Поряд з ним і її серце, яке жадає палкого кохання, перетвориться на шматок льоду. Й дійсно, яка ще доля може чекати на неї з таким екземпляром Кая з казки про Сніжну Королеву.

Несподівано чоловіча рука лягла дівчині на плече, вириваючи з гірких думок. Це барон прийшов заспокоїти її, дати пораду. Вона знала, що повинна бути сильною заради нього, заради всіх циган з табору, тому натягнувши на обличчя посмішку повернулася до дідуся. В перші секунди Роман Карачай дивився вдалину, на село, де прожив майже усе життя, а потім перевів погляд на онуку і дбайливо її обійняв.