Окса Фом - Циганка за мільйон

– Від цього я не можу тебе захистити, Перлина моя.

– Знаю. – Вона притислася щокою до його гарячого плеча. – Цей наречений жахливий, правда ж? Багатій, що позбавлений найціннішого. Мабуть, розбещений й вередливий. А можливо навіть і підсівший на наркоту.

Дідусь тихо засміявся, чи то їй тільки здалося.

– Ні, Перлина моя, він не наркоман. Й навіть доволі приємний у спілкуванні.

– Ти знайомий з ним? – Здивувалася дівчина.

– Перетиналися у минулому, але не більше. Дивно.

Тасарла почула у тоні барона зацікавленість та щось ще, щось, що не зрозуміла.

– Про що ти? Що саме дивно?

– Цей Петро зовсім не схожий на людину, що зреклася кохання. Пам’ятаю, я бачив його вже після того, як та жінка вчинила найбільшу дурню у своєму житті. Тоді він з’явився на зустріч ще з якимось чоловіком. Мені розповіли, що то його молодший брат, який нещодавно повернувся на батьківщину з іншої країни та тепер збирався відкрити справу у Тростянці. В той день вони розмовляли неподалік від нас і Петро засміявся. Але не сміх мене вразив, а очі. З холодних та колючих вони перетворилися на теплі та веселі. Спочатку я навіть не міг повірити, що це ті самі очі. Стільки в них було життя, енергії, запалу… В той момент вони зробили Петра схожим не на акулу бізнесу, а на малого хлопчину, який не знає що таке лють і ненависть. На жаль, це тривало не довго й в наступну мить, коли Шушков зустрівся зі мною поглядом, я знову побачив перед собою зібраного й розважливого бізнесмена, що здатен будь-кого порвати на шматки заради власного прибутку. Саме це мене й здивувало. Очі Петра оманливі. Будь уважна з цією людиною, Перлина моя.

– Добре, дідусь, – пообіцяла дівчина, відсторонившись і повертаючись до спостерігання за горизонтом.

Барон Роман Карачай з любов’ю та каяттям спостерігав за онукою.

– Якби у мене була хоча б одна можливість заборонити цей шлюб…

– Ні, не переймайся через це, – перебила його Тасарла, – так забажали небеса. Це доля. Від неї нікуди не втекти.

Дівчина впевнено розправила плечі, і Роману знову захотілося її втішити, але він добре знав свою онуку. Вона сильна й безстрашна навіть перед обличчям небезпеки, тож точно знайде вихід і з цієї ситуації. Барон був впевнений, що Тасарлі вдасться зібрати докупи понівечене серце Петра. Варто їй тільки цього забажати.

– Я розумію всю серйозність ситуації, розумію, чому повинна залишитися тут. Це мій дім і жоден чоловік не змінить цього факту. Я виросла у цій місцині й люблю наш табір, наш ліс, поля, сади… – Неочікувано пустилася у відверту розмову Тасарла, – Пам’ятаєш, коли мені було п’ять, я вмовила Зару та Папушту і ми втекли з дому на дві доби? Обладнавши в лісі собі будиночок, ховалися там, граючи у дорослих.

– Як таке можна забути. Твої батьки тоді ледь душу з Чендера не витрусили, намагаючись вивідати де ти ділася, – з посмішкою відповів барон, – але він мовчав. Не видав. Мій онук!

Тасарла зрозуміла, що дарма заділа цю тему й поспішила її змінити:

– А пам’ятаєш, як я вперше вчилася сидіти на коні?

– Ця картина й досі в мене перед очима. Варто було тварині повернути голову чи підійняти ногу, як ти тієї ж миті відскакувала від нього. Але потім переборола страх і все ж навчилася їздити верхи.

– Насправді я це зробила через те, що Хітана мене дражнила й називала не справжньою циганкою. З її слів, справжні цигани завжди добре ладнали з конями. Саме після того, як я все ж таки утерла їй носа ми й стали найкращими подругами.

– Ну, з цього приводу можу сказати, що ти дарма переймалася, тому що у тебе характер справжніх циган, кров циган. Наша перлина, наша дівчинка, наша надія…

Так, Тасарла знала, що на теперішній день й дійсно попри власні бажання стала останньою надією на гарний кінець цієї справи. Заради табору дівчина готова запропонувати себе цьому ненависному незнайомцю, тому що вона й дійсно справжня циганка, онука барона. Такі як вона не пасують перед труднощами, а долають їх з високо піднятою головою.

– Я вийду за нього заміж. Я врятую невинні життя, – впевнено промовила Тасарла швидше переконуючи себе, ніж барона.

– Ходімо, Перлино моя, стає занадто прохолодно.

Й дійсно у цей момент порив холодного вітру розтріпав довге темне волосся, але дівчина вперто стояла на місці, продовжуючи вдивлятися вдалину.

– Ні, я хочу дочекатися приїзду нареченого тут. Хочу, щоб він відразу відчув мою присутність, щоб зрозумів хто тут господар.