Леся Туровська - Під сузір'ям Рекса. Психологічний роман

– Зась! – роздимається як жаба та скажено реве навздогін Кошлатий Натал, все ще пориваючись битися. На його чолі набухає чимала жила.

– Дзусь! – в тон йому, через спину викрикую я.

– Тисяча дзяблув!! – наливаються свинцевою люттю його сини-«першерони». Їхні губи дрижать від беззвучної лайки. Розуміючи, що здобич вислизає, вони, як шалені вітряки, розмахують на всі боки чавунними п'ястками.

Глава 14

«СІМЕЙНИЙ ГОРЩИК ЗАВШЕ КИПИТЬ»

Перше-ліпше, що спадає мені на думку: мо» сусіди – важкохворі? Мо» їхнє ошаління – то вияв якихось порушень всередині організму, а сторонні помилково сприймають те за зовнішнє роздратування? Жорстоко потерпаючи від свого фізичного болю, «ображені» з усією силою розворушених емоцій кидаються на своїх «кривдників». З наукового погляду психотерапевти відносять таких пацієнтів до влучної категорії: «жовчні», натякаючи на пряму залежність негативної поведінки від елементарної хвороби, що точить людину зсередини й тому викликає в неї агресію.

Втім, не можу ж я наразі отак розвернутися на сто вісімдесят градусів і менторським тоном повідомити своїм знавіснілим сусідам-задиракам: «Вам треба лікуватися! Терміново і всією родиною!»

Потрапивши на рятівне обійстя Пряникового Будинку й керуючись інстинктом самозбереження, я пропоную Сліпому Котові і Яремі видряпатися драбиною якнайвище – на горищний сінник. Там, під перестук дощу на даху, ми влаштовуємо «козацьку раду», щоправда, не по-запорізькому, а по-помідорівському, намагаючись звести докупи всі наші думки.

– Проше бардзо, панове, – заохочую я всістися на запашне сіно.

Прикладаючи долоню до роз'юшеного носа, Наталів зять починає плутано й недорікувато виправдовуватися, що не завинив перед своїми тещею й тестем геть нічим. Зрештою з'ясовується, що чаша терпіння цієї «веселої» родини переповнилась через банальний конфлікт, відомий ще з часів Івана Тургенєва як «батьки й діти». Ця сумнозвісна суперечка за весь час існування інституту сім'ї збурювала і збурюватиме чимало родин. Скільки зламано списів на безкомпромісних теренах! Втім, вся суть типової сварки зводиться до одного-єдиного риторичного запитання: « Хто у хаті хазяїн ?»

А між іншим, і справді, хто? Напевно, зовсім не молодий зять, що аж ніяк не може через брак коштів облаштувати власне житло, тож змушений животіти під одним дахом з батьками малжонки, які щодня наполегливо муштрують його ледь не виструнчуватись і віддавати честь, коли до нього звертаються.

За словами Яреми, не минає дня, щоб у «полінуклеарних»стінах їхньої оселі не розквітала цвіль непорозумінь, скандалів, побутових розбратів, сутичок та обурень. Зазвичай незначне тертя переростає у справжній апокаліпсис. Найчастіше на горіхи дістається саме молодому подружжю. І не випадково на гробниці давньоєгипетського фараона, похованого ще у XXXV столітті до нашої ери у Вавилоні, бовваніє застереження: « Молоді неслухи, без покори й поваги до старших… несуть світові смерть і доведуть людство до останньої межі ».

Щоправда, зрідка в сімейному побуті трапляється й інакше. Так, у телевізійній комедії В'ячеслава Криштофовича «Під дахами великого міста» йдеться про численну, але дружну сім'ю, що мешкає в одній квартирі (головні ролі виконують Катерина Васильєва, Лариса Удовиченко, Олег Басилашвілі та Володимир Горянський). Тут старі й малі поважають одне одного, і хоч у них подекуди виникають непорозуміння, вони кепкують і жартують.

На жаль, цей приклад – не про Наталів, де панує глухота й сліпота, такої собі спільноти психопатів на кшталт «Кайдашевої сім'ї», де всі суперечки з'ясовують у бійках, а будні й свята помережені сутичками і сварками.

– Сімейний горщик завше кипить, – афористично прорікає Сліпий Кіт. —Щоб зняти з горщика накип, треба не таїтися по кутах, не «чубарити чубчики,, а просто зібратися разом і вирішити: куди кому і як роз'їхатися, – підбиває він підсумок нашому «самітові».

– Зізнайся, коте, ти німиці чи блекоти об'ївся? —сторожко запитує Ярема. – Невже не розумієш, що ми з Калиною аж ніяк не можемо розбігтися з батьками на різні боки.

– Іван Богун! Ось справжній герой, неспокійний дух котрого й досі живе і пекучим вогнем вривається до кожного серця! Він – найяскравіший представник українців, які гідно зустрічали будь-яку небезпеку. Не розв'язували, а розрубували вузли; не жебрали, а здобували те, що вважали за потрібне, – алегорично виголошує Сліпий Кіт.