Валентин Чемерис - Тарас Шевченко - сто днів кохання

Для створення парку запрошували як іноземців, так і місцевих майстрів. За два роки до смерті (граф помер у Почепі 1822 р.) Олексій Розумовський подарував яготинський палац своїй дочці Варварі, яка вийшла заміж за князя Миколу Григоровича Волконського.

Весілля святкували в Батурині, в палаці діда нареченої Кирила Розумовського – так поріднилися два роди й увійшли в історію України.

Зокрема, і в історію Яготина.

М. Г. Рєпнін вів свій родовід від княжого роду Михайла Всеволодовича Чернігівського, який помер у 1246 р. Рід припинився 1801 р. зі смертю генерал-фельдмаршала князя М. Б. Рєпніна. Та в тому ж році за велінням Олександра I онуку (по дочці) останнього Рєпніна, князю Миколі Григоровичу Волконському, який теж походив від Михайла Чернігівського, було дозволено носити прізвище Рєпніна-Волконського. Як пишуть дослідники: «величезне озеро не тільки прикрасило графський маєток, а й стало невід’ємною частиною Яготина. Ним захоплювалися й милувалися всі, хто приїздив до містечка. Мальовничі береги Супою не залишали без уваги і пензлі художників. Нині відомі чудові акварелі російського художника XVIII століття Лазарєва, на яких передано живописні куточки Яготина, графського маєтку, Супою». Місця тут і справді гарні – такі, де, як звичайно, відпочиває душа і де хочеться забути про життєву маєту. Відвідати Яготин і не побувати в парку Рєпніних, що привільно розкинувся на горбистих берегах Супою? Ми відразу ж зайшли до картинної галереї (помешкання її – то маленька часточка, що вціліла від колишнього палацу), гуляли в тінистому парку. Був тихий і лагідний липневий день. Ми йшли парком до озера і всюди, блакитніючи, нас супроводжував петрів батіг. Скільки його було в Яготині! Здавалось, що він, як зацвів ще в часи Кирила Розумовського чи його нащадків Рєпніних та правнучки його Варвари, так і цвіте досі і ніяк не може відцвісти. А в парі з ним білів деревій. Над сухими горбами, над парком, що спускався до Супою, – небо голубе, по ньому пливуть ліниві хмарки. Повітря було сухим, степовим. Ми присіли на вигорілому горбистому березі, а внизу, в зелені – там волого, – плескалися хвилі графського озера, на берегах якого шумів очерет, там і там виднілися вудкарі.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Деякі історики свого часу запевняли – щоправда, бездоказово, – що Шевченко – це їхнє вуличне прізвисько, а родове їхнє прізвище – Грушевські, по батькові.

М. К. Чалий – український громадсько-культурний діяч, автор книги «Жизнь и произведения Тараса Шевченко», що стала однією з перших біографій поета. Шевченко називав його своїм «великим приятелем». Михайло Чалий і розповів про раннє дитинство Тараса Шевченка.

Чужбинський Олександр (він же Афанасьєв-Чужбинський) – український письменник, етнограф. Знайомий з Т. Г. Шевченком. Автор роману «Петербурзькі картярі». Писав російською мовою. Написав цікаві спогади про Т. Г. Шевченка, який свого часу намалював його портрет.

Сиріус – 1,46 візуальної зоряної величини, найяскравіша зоря в сузір’ї Великого Пса і всього зоряного неба. Її світність у 28 разів перевищує світність Сонця.

За енциклопедичним словником Брокгауза і Ефрона, Потоки – село в Київській губернії Канівського повіту – за 30 верст від Канева. Нині входить до Миронівського району Київської області. Населення за переписом 2001 року – 1106 осіб. Засноване у 1500 році.

Качанівка – селище Ічнянського району Чернігівської області. Палацово-парковий ансамбль – маєток Рум’янцева-Задунайського, згодом Тарновських. У Качанівці діяла майстерня кріпацьких вишивальниць. У XIX ст. в маєтку бували М. Гоголь, Т. Шевченко, В. Штернберг (написав тут картину «В Качанівці у Тарновських» і пейзажі). М. Глінка написав тут романси «Гуде вітер вельми в полі», «Не щебечи, соловейку» й перші частини опери «Руслан і Людмила». І. Рєпін починав тут роботу над картинами «Запорожці» та «Вечорниці». Після смерті Т. Шевченка в Качанівці в його пам’ять насипано високу могилу, в якій 1893 року поховано товариша поета – Г. Честахівського. Було зібрано багато пам’яток української старовини, різних колекцій, а також численні особисті речі і документи, пов’язані з життям і творчістю Шевченка. Згодом ці матеріали передано до Чернігівського історичного музею. Нині Качанівка – кліматичний лісовий курорт.