Валентин Чемерис - Тарас Шевченко - сто днів кохання

У Ширяєва Шевченко вчився російської мови – до того він її чув лише од пана Енгельгардта та його гостей, тож знав якусь там обмежену кількість російських слів та виразів, а вже в Ширяєва надолужив прогаяне. Та й жити в Петербурзі, не знаючи державної мови імперії, було собі ж на гірше. Хутко опанувавши російську мову, Шевченко брав книги з бібліотеки Ширяєва і потай, ночами, при огарку свічки читав. Як проковтнув шеститомний російський переклад популярної енциклопедії античного світу – твір абата Бартелемі «Подорож Анахарсіса молодшого», що збагатив його знання й розширив світогляд.

А вже читаючи – бодай і прихватком, боячись, щоб його не заскочили при цьому, при кволому світлі чадного згарка, – Пушкіна, Шевченко просто раював – до поезії він із малих літ мав непереборний потяг. Поезія для нього була другим його життям – неймовірно прекрасним.

У будинку Ширяєва часто відбувалися літературні вечірки, що їх влаштовували учні Академії мистецтв. Тарас тоді вперше почув вірші В. Жуковського, К. Рилєєва, ще і ще насолоджувався О. Пушкіним – поетів, що їх з таким натхненням читав на тих зібраннях художник-портретист і великий знавець і шанувальник поезії Іван Зайцев, син, до речі, українця-кріпака. А літніми ночами, коли було тепло і видно, «як удень», Тарас бігав у Літній сад малювати статуї. Там він однієї ночі й здибав Івана Сошенка – чи Іван Сошенко здибав Тараса Шевченка, кріпака-художника. Був він старшим за Тараса на сім років, досвідченим, тож угледів у кріпакові пана Енгельгардта чималий талант і став його, як писатимуть, мистецьким проводирем. І згодом увів кріпака до «малоросійського» товариства столиці, що складалося з досить відомих – талановитих, певна річ, людей, зокрема, в науковій та мистецькій сферах. Душею товариства був письменник Євген Гребінка. На літературних вечорах Шевченко познайомився з істориком мистецтв Василем Григоровичем – секретарем Товариства заохочування художників у Петербурзі та конференц-секретарем Імператорської Академії мистецтв – згодом це знайомство стане вирішальним у долі Тараса Шевченка. Але привів його у вищий світ земляків у Петербурзі він, Сошенко.

Хоч що не кажіть, а знайомство з ним стало дарунком долі для Шевченка, починаючи від тієї, такої світлої, такої прекрасної липневої ночі 1835 року, коли доля звела Тараса Шевченка з Іваном Сошенком. Після зустрічі з ним життя Шевченка можна було переділити на два періоди: «до Сошенка» і «після Сошенка»…

Сошенко…

Родом він був з Богуслава, дуже любив звивисту бурхливу річку Рось, на березі якої і стояв Богуслав – давнє містечко Київщини, що згадується в літопису під 1195 роком. Був загарбаний феодальною Литвою, потім, з 1569-го – феодальною Польщею. Непокірними були богуславці, постійно боролися за волю – то беручи участь у повстанні К. Косинського, то С. Наливайка, то П. Павлюка і К. Скидана, Д. Гуні, Я. Острянина. З 1685 року Богуслав – полкове місто Богуславського полку, чим дуже пишався Іван Сошенко, всюди – при нагоді, а часто й без, підкреслював: ми – богуславські козаки…

Народився він у сім’ї міщанина княгині Браницької Максима Сошенка, теж богуславського козака. Принаймні, так себе величав Іванів батько.

Спершу його навчала грамоти бабуся, згодом – місцевий дяк, який посадив його за Псалтир. У 13 років, угледівши у хлопця здібності, його відвезли навчатися до відомого в тих краях маляра Преволоцького в містечко Вільшану. Іванова бабуся була далекою родичкою тому майстрові, тож він узяв її онука в науку «за так». А втім, Іван плату за навчання відробляв: пас худобу маляра, в його помешканні топив груби, чистив хліви тощо… Лише по п’яти роках майстер призначив здібному і старанному учневі невелику платню. Роботи було так багато по господарству, що малюванням Іван займався прихватком, лише у вільні від роботи години.

З 1828 року Іван Сошенко йде на власні хліби – розписуючи іконостаси в монастирі та в церквах, а зароблені гроші віддає батькові на купівлю землі у Звенигородці. В той час його мали забрати до солдатчини, але за нього дав згоду піти до війська молодший брат.

Дещо Сошенко заробляв і для себе, тож вирішив – йому тоді йшов 24-й рік – купити будинок, одружитися – вже якусь там кралечку назнав, але… Саме тоді приїздив якийсь чиновник із Петербурга – щось купувати, а побачивши неабиякі здібності молодого Сошенка в малюванні, розповів йому про петербурзьку Академію мистецтв, де навчаються такі, як і він, талановиті молоді художники.