Світлана Веренич - І це все, що я хотіла сказати про кохання

Кращий друг Георгія зник у ванній, з передчуттям ночі кохання, а я швидко одяглася, і вхідні двері м’яко і тихенько зачинилися за мною, як у казці, навіть не зажадавши змащення петель олією. В ліфті я відключила мобільник. Будь-яка розмова викликала б тільки новий приступ нудоти, я вже себе знаю. Треба перечекати.

На свіжому повітрі полегшало. Я не стала брати таксі, а пішла у бік метро. Ще не було десятої години вечора, з нічного неба щедро сипалися на голови нечисленних перехожих сніжинки, безвітряно. Як говорила колись моя покійна бабуся – жити б і радіти. Жити-то я жила, а от радіти…

У незрозумілому настрої я повернулася додому, заварила зеленого чаю з бергамотом, помилувалася на пляшку вина, але поклала собі не відкорковувати: наодинці п’ють тільки алкоголіки. Випити, щоправда, хотілося. Ні, краще в ліжечко – й читати, поки сон теплою долонькою не закриє очі. Проходячи повз стаціонарний телефон, висмикнула шнур. Замість книги попався якийсь глянець, це навіть краще, під нього швидко засинаєш, а книги різні трапляються, іноді читаю півночі, немає сили відірватися, як наркоманка. Може, гарні книги – теж наркотики?

Але сьогодні глянець читати не довелося. Відчула, як з моїх очей потекли сльози, я стала їх легенько промокати краєчком простирадла, невидима помпа справно подавала цю солону рідину з глибин моєї душі. Невже я оплакувала бідну Жабку з її ще не народженою, але вже нікому не потрібною дитиною? Чи Сергія, що стоїть посеред кімнати зі своїм фідієвим торсом, обмотаними махровим рушником стегнами, та не розуміє, куди я раптово випарувалася? Чи свої два роки, витрачені даремно, не з тією людиною, що мені потрібна?

Сергій матеріалізувався через три дні. Саме стільки часу йому вистачило, щоб з’явитися переді мною та не зганьбити свого чоловічого гонору. Він чекав на виході з офісу, була обідня перерва, і я поспішала у найближчу кав’ярню випити чашечку кави та вкинути до рота якого-небудь салатику, перші й другі страви там готували огидно.

Мій любий друг, а точніше, бойфренд, виловив мене з метушливої юрби співробітниць, міцно взяв під руку – і ми попрямували до його машини, що зручно була припарковано поруч. Він навіть не привітався! Я теж мовчала.

Встромивши ключ у запалювання, коханець трагічно вимовив:

– Мені треба з тобою поговорити.

– А мені пообідати, – «безтурботно» озвалася я, озброївшись вірним захистом – святою наївністю.

– Одне іншому не заважає, – з гідністю проговорив Сергій, і ми в гробовому мовчанні виїхали на магістраль. Щедра людина, він серед білого дня повіз мене в ресторан, щоб показати, який скарб у його особі я можу втратити, якщо буду поводитися незрозуміло і легковажно.

Не встигла я сісти за столик, як Сергій, намагаючись додати своєму голосу награної легкості та безтурботності, сказав:

– І що я знову не так зробив? Чим викликав невдоволення Вашої Величності? Що ти своєю втечею хотіла мені довести?

– Правду сказати чи збрехати? – випадково в риму запитала я.

З професійною усмішкою на обличчі до нас підійшов привітний офіціант, і розмова перервалася.

– Що замовлятимете?

Я обернулася до Сергія, який запитально дивився на мене: ситуація набувала комічного забарвлення – під стукіт столових приборів ми будемо з’ясовувати наші відносини. Втім, сам винуватий, міг би заїхати за мною й після роботи.

– Мені салату, кави і якнайшвидше. Якщо є який-небудь супчик, тільки щоб не чекати, то можна і його.

Я дивилася на Сергія, але раптом офіціант з розумінням кивнув, він немов щось згадав і втік.

– Ти так поспішаєш? – насмішкувато запитав мій вірний друг і поблажливим тоном додав:

– Я тобі тисячу разів пропонував перейти працювати до мене, але ти не хочеш. Були б разом і зараз би нікуди не поспішали.

– І ти був би моїм начальником, а я – молодшим помічником старшого натирача підлоги та за сумісництвом – коханкою? Чудова перспектива! Навіщо ти знову про це почав розмову? Адже ти прекрасно знаєш, що в мене інший профіль освіти. Перебирати папірці я не збираюся навіть у такого коханого і турботливого шефа, як ти!

І чого це я розлютилася, навіщо ця дурнувата тирада? Негайно заспокойся! Під час вживання їжі треба бути в доброму гуморі, мені гастрит не потрібний, і моєму коханому – теж.

Сергій почав пильно мене розглядати, немов дивуючись, що він знайшов у цій негідниці, тобто в мені.

Дзенькаючи тарілками, офіціант почав сервірувати стіл: перше, що димиться, друге, – і тут до мене дійшло, що Сергій зробив замовлення заздалегідь. Він турботлива і далекоглядна людина! А я?