Світлана Веренич - І це все, що я хотіла сказати про кохання

– Ти хочеш, щоб я порадила тобі, що робити?

– Та-а-а-к!

– Жанночко, у мене зараз на роботі завал. Поради давати немає часу. Але добре, разом подумаємо, що тобі робити. Ти можеш приїхати до мене додому? Після зміни? Чудово, записуй адресу. Я тебе чекатиму.

Телефон пронявкав крізь сльози якісь подяки й відключився. Я полегшено зітхнула та поринула в роботу.

А після обідньої перерви до мене підійшов сяючий Кость і вручив квитки. Завтра ранком поїзд помчить мене в щасливе ледаче життя, яке позбавить від чорних кіл навколо очей. А головне, усі мої проблеми зникнуть самі собою, як тільки я вдихну цілющого гірського повітря. Костю, яким же наївним ти іноді буваєш!

Жабка потягувала з трубочки молочний коктейль – я їй спеціально свій улюблений приготувала з ананасом та суницею – дитині необхідні вітаміни й кальцій. Одягнена вона була в салонну уніформу, вірніше, як у перукарні заведено одягатися: міні-спідниця й блузка з величезним декольте, на шиї й зап’ястках по кілька масивних, обов’язково золотих, ланцюгів. На її кволому тільці це виглядало комічно, а на деяких майстринях, особливо кому за сорок п’ять і в кого всі ноги пориті синіми прожилками вен, такий одяг набував трагічного вигляду. Я вже не говорю про бойове розфарбування облич у кращих традиціях жінок африканських племен. У салоні всі стіни були завішані величезними дзеркалами, але перукарки бачили в них тільки своїх вимогливих клієнток, не інакше. А може, їх підводила цілковита відсутність почуття прекрасного, але тоді чому вони створювали такі чудові зачіски іншим? Для мене це завжди було загадкою.

Я немов уперше побачила Жабку так близько, і вона справила на мене досить приємне враження, щоправда, може бути, це ореол материнства згладив карикатурність рис і додав внутрішнього світла й м’якості.

Допивши коктейль, Жанна полізла у свій модний наплічник і вийняла шоколадку:

– Учора ти мала рацію на сто відсотків, – її голос затремтів, а очі наповнилися слізьми.

– Мені дуже шкода, що так сталося, – я підсіла до дурненької й витерла серветкою рясні сльози. – Я тебе дуже прошу: припини плакати. Дитина страждає, коли ти плачеш. Звикай думати про маленьку чудову істоту, яку народити можеш тільки ти – і жодна інша жінка у світі.

– Лізочко, я ще не знаю, чи варто залишати дитину, чи ні… А ти говориш про це, як про справу вирішену, – у голосі Жанки пролунали незадоволені нотки.

У ній заговорив природний егоїзм, ще б пак: дитина – не тільки маса турбот і матеріальних витрат. Дитя безповоротно і назавжди змінює життя жінки та чоловіка, якщо вони порядні відповідальні люди. Але Георгій не з привілейованого стану турботливих тат, він із численного ордену пропащих негідників. І тільки така дурненька, як Жанна, могла мати з ним близькі стосунки. До пологового будинку вона йтиме сама, якщо вистачить любові: любові до ще не народженої дитини. У чому я поки не певна.

– Ти прийшла, щоб віддати мені шоколадку? – Як я не намагалася, глузування все-таки пролунало, як помста за її нерішучість. – Невже ти ще вагаєшся: народжувати чи ні?

– Георгій сказав, що покине мене, якщо я не зроблю аборт. А якщо погоджуся, то оплатить і операцію, і подарує що-небудь коштовне. Обіцяв, що ми поїдемо до Туреччини. Після всього…

– Твій коханець залишить тебе скоріше, якщо послухаєш його та уб’єш свою дитину, мужики не вибачають жінкам, які вбивають зачатих від них дітей, – я озброїлась гострим скальпелем і, як хірург, твердо й рішуче почала різати по живому, відтинаючи підле й боягузливе.

Я прагла відстояти життя ще не народженого маляти. Навіщо? Яке мені діло до «кращого друга» Георгія й цієї безглуздої дівиці, обвішаної золотими ланцюгами, що не думає над якою страшною прірвою вона зараз балансує? Невже в мене мало своїх проблем? Чому я відчуваю себе співучасницею чужого злочину? От як небезпечно підслуховувати чужі телефонні розмови!

Жанночка налила собі ще коктейлю, немов бажаючи зробити паузу в розмові. Це я її попередила, що всі розмови – після вечері, виразка шлунка нікому не потрібна, тим більше мені. Їжу треба споживати в гарному настрої, споглядаючи картини природи або слухаючи класичну музику. Я прекрасний теоретик здорового способу життя, а от практик з мене нікудишній.

Я пройшла до кімнати й почала збирати речі в поїздку, найнеобхідніше. Відкрила шафу, глянула на її вміст і задумалася. Але ненадовго. У рюкзак влізли джинси, спортивний костюм, піжама, кілька футболок, светр, косметичка… Місце ще залишалося, я випросталася й побачила в дверях Жабку, яка здивовано спостерігала за моїми маніпуляціями: