Джеффрі Арчер - Каїн і Авель

– Скільки років дівчинці? – запитав гість.

– Чотирнадцять, – відповів лісник.

– А вона може працювати на кухні? – запитав барон, із полегшенням побачивши, що Гелена Коскєвич не виглядала так, ніби також готова розплакатися.

– Аякже, пане барон, – підтвердила вона. – Фльорця може варити, може шити, а також може…

– Добре, добре, тоді вона також може прийти. Я чекатиму їх завтра вранці о сьомій.

Барон підійшов до дверей, іще раз окинув поглядом хлопчика й усміхнувся. Цього разу Владек наважився на посмішку. Він уперше уклав вдалу угоду і дозволив матері себе обійняти, коли барон вийшов. Відтак почув її шепіт:

– Ах, найменший мамчин синочку, що ж буде з тобою тепер?

Владек не міг дочекатися, щоб самому це дізнатися.

Гелена спакувала речі Владека та Флорентини перед тим, як лягти спати того вечора. Для цього не знадобилося багато часу, власність усієї родини була скупою. Наступного ранку о шостій годині вся сім’я зібралася біля дверей і спостерігала, як двоє дітей їдуть до замку, кожен тримаючи паперовий пакет під пахвою. Флорентина, висока й витончена, постійно оберталася, щоб поглянути на тих, хто плакав і махав їм услід, але Владек, малий і незграбний, так і не озирнувся. Флорентина міцно тримала його за руку впродовж усієї подорожі. Їхні ролі помінялися: відтепер це вона залежатиме від брата.

Їх явно очікував поважний слуга у шитій лівреї зеленої барви із золотими ґудзиками, який відповів на боязкий стукіт дітей у великі дубові двері. Вони обоє часто дивувалися й захоплювалися сірими одностроями вояків, котрі охороняли по сусідству російсько-польський кордон, але зроду не бачили такого блискучого чоловіка, як цей велетень, що височів над ними і, на їхню думку, мав би бути кимось видатним. На підлозі зали лежав грубий килим, і Владек вивчав зелено-червоний орнамент, що вражав своєю красою, дивувався, навіщо треба знімати взуття, і сторопів, коли пройшов по ньому, а кроків не було чутно.

Поважний чоловік завів прибульців до їхніх спалень у західному крилі. Окремі кімнати – та чи вдасться в них заснути? Але там принаймні були суміжні двері, тому вони ніколи не будуть занадто далеко одне від одного. Справді упродовж перших ночей вони спали вкупі в одному ліжку.

Після того як вони розпакували речі, Флорентину відвели на кухню, а Владека – до ігрової кімнати у південному крилі замку, де його познайомили із сином барона. Леон Росновський був дуже високий як для свого віку, гарний хлопчик, напрочуд чарівний і привітний, тому Владек відмовився від свого плану посваритися вже за кілька хвилин знайомства з ним. Владек хутко виявив, що Леон дуже самотній, з ним ніхто не хоче бавитися, окрім його няньки, відданої литовської жінки, котра годувала дитину грудьми і турбувалася про малюка з часу передчасної смерті його матері. Міцний хлопчик, що вийшов із лісу, обіцяв багате спілкування. Принаймні в одній справі вони могли бути певні – у рівності між собою.

Леон одразу ж запропонував Владеку показати замок, кожна кімната якого була більшою за всю хижу Коскєвичів. Екскурсія забрала решту ранку, і Владек був вражений величезними розмірами замку, багатством його меблів і тканин, а також килимами в кожній кімнаті. Владек зізнався собі, що він був приємно вражений. Головну частину будівлі, як пояснив Леон, збудували у стилі ранньої готики, так наче Владек знав, що воно таке. Але він кивнув. Далі Леон повів свого нового приятеля вниз кам’яними сходами у величезні пивниці, де рядами лежали пляшки вина, вкриті пилом і павутинням. Але улюбленою кімнатою Владека стала величезна їдальня з її масивними високими склепіннями, кам’яною підлогою та найбільшим столом із усіх, які він бачив. Хлопчик дивився на голови забитих тварин на стінах. Леон називав їх по черзі – бізон, ведмідь, лось, кабан і росомаха, яких його батько підстрелив багато років тому. Над коминком висів герб барона. А на ньому – девіз родини Росновських: «Фортуна сприяє хоробрим».

О дванадцятій пролунав гонг, і лакеї подали обід. Владек їв дуже мало, він уважно стежив за Леоном, намагаючись запам’ятати, що саме і для чого той використовував серед дивовижного масиву срібного столового приладдя. Після обіду він зустрівся з двома вихователями, котрі вітали його зовсім інакше, ніж Леон. Того вечора Владек влігся у найбільше ліжко, яке будь-коли бачив, і розповів Флорентині про свої пригоди. Вона недовірливо не відводила погляду від його обличчя і так і сиділа з розкритим від здивування ротом, особливо коли почула про ножі та виделки.