Джеффрі Арчер - Каїн і Авель

Флорентина вражала тих, хто бачив її вперше, – мила, немічна і добряче вже пошарпана. Хоча протягом останніх двох років їй доводилося носити ту саму сукню, ті, хто міг відокремити свою думку про дитину від її оточення, розуміли, чому Ясьо закохався в її матір. Довгі світлі коси Флорентини сяяли, а її карі очі блищали всупереч її походженню та вихованню.

Юнка навшпиньки підійшла до крісла-гойдалки та задивилася на матір і маленького хлопчика, якого вона обожнювала вже з першого погляду. За свої вісім років дівчинка ніколи не мала ляльки. Правду кажучи, вона навіть бачила ляльку лише раз, коли всю сім’ю запросили на День Святого Миколая до замку барона. Та навіть тоді вона не спромоглася торкнутися гарної іграшки, зате тепер відчула незбагненне бажання потримати цю дитину на руках. Юнка схилилася й узяла немовля в матері і, споглядаючи на його блакитні оченята, такі блакитні-блакитні, почала наспівувати. Зміна температури від теплоти грудей матері до холоду рук маленької дівчинки змусила дитину розплакатися. Це розбудило її матір, чия єдина реакція полягала в тому, щоб почуватися винною, що заснула.

– Святий Боже, він іще живий, Фльорцю, – втішилася вона. – Приготуй сніданок для хлопчиків, поки я знову спробую нагодувати маля.

Флорентина неохоче передала дитину матері й спостерігала, як та знову до болю стискала свої груди. Дівчинка стояла мов зачарована.

– Поквапся, Фльорцю! – гримнула на неї мати. – Решті сім’ї також треба їсти.

Флорентина неохоче скорилася, коли її четверо братиків скотилися з горища, де вони спали. Хлопці цілували материні руки вітаючись і з жахом зиркали на зайду. Все, що вони знали, полягало в тому, що цей байстрюк не вийшов із живота їхньої матінки. Флорентина ж була занадто схвильована, щоб їсти свій сніданок цього ранку, тому хлопці розділили її частку між собою без вагань, залишивши на столі порцію для матері. Ніхто й не помітив, що вона іще нічого не їла з моменту появи дитини.

Гелена Коскєвич була задоволена тим, що її діти вже на самому початку свого життя навчилися бути самостійними. Вони могли годувати худобу, доїти кіз і поратися на городі без жодної допомоги або спонукання.

Коли Ясьо повернувся ввечері додому, Гелена для нього вечерю не приготувала. Флорентина взяла трьох зайців Франека, її брата-мисливця, яких той уполював напередодні, й узялася здирати з них шкуру. Флорентина пишалася, що порядкувала вечірньою трапезою, відповідальність за яку їй довіряли лише тоді, коли її мати нездужала, а Гелена рідко дозволяла собі таку розкіш. Їхній батько приніс додому шість грибів і три картоплини: сьогодні ввечері буде справжнє свято.

Після вечері Ясьо Коскєвич сидів у кріслі біля вогню й уперше вивчав приблуду. Тримаючи малюка під пахвами і підтримуючи безпорадну голівку пальцями, він окинув його поглядом. Зморшкувате й беззубе обличчя рятували лише прекрасні блакитні очі, які лупали у порожнечу. Коли чоловік оглянув маленьке тільце, щось привернуло його увагу. Він спохмурнів і потер маленькі груди великими пальцями.

– Ти це помітила, жінко? – поцікавився він і вказав на груди дитини. – Маленький виродок має лише один сосок.

Дружина спохмурніла й собі потерла шкіру немовляти великим пальцем, ніби сподіваючись якимось дивовижним чином викликати появу відсутнього соска. Її чоловік мав рацію: там була лише одна маленька безбарвна цятка, але там, де мало з’явитися з правого боку її дзеркальне відображення, шкіра була цілком гладкою.

Забобони жінки негайно вилилися назовні.

– Його нам прислав сам Бог! – вигукнула вона. – Поглянь на його знак на дитині.

Чоловік сердито віддав їй малюка.

– Ти дурепа, жінко. Цю дитину матері дала людина з поганою кров’ю, – він плюнув у вогонь, аби підкреслити цю свою думку про походження дитини. – Так чи інакше, я б навіть картоплини не поставив на те, що цей маленький плюгавець проживе іще одну ніч.

Ясю Коскєвичу залежало ще менше, ніж картоплина, чи виживе ця дитина. За своєю природою він не був черствим, але хлопчик був не його, а іще один рот для годування лише додав би йому клопотів. Але не йому перечити Всемогутньому, і більше не думаючи про дитину, чоловік провалився у глибокий сон.

Дні минали один за одним, і навіть Ясьо Коскєвич почав вірити, що дитина може вижити, і якби він свого часу заклався, то втратив би цілу картоплину. Його старший син Франек, мисливець, зробив дитині ліжечко з деревини, яку назбирав у лісі барона. Флорентина порізала на дрібні шматочки свої старі сукні і зшила їх докупи. Вони б назвали його Арлекіном, якби знали, що це слово означає. Насправді майбутнє ім’я викликало більше суперечок у домашньому господарстві, ніж будь-що інше упродовж багатьох місяців. Лише батько не мав своїх варіантів. Нарешті зійшлися на імені Владек.