Галина Горицька - Товариство осиротілих атеїстів

Наступного дня після розмови з начальником Геннадій Петрович ніби-то добровільно написав рапорт з проханням направити його в Закарпаття. Поки писав, серце стискалося лещатами від поганих передчуттів. Адже начальник згадував ще й Західну!.. А це ще більш небезпечно – бувалі розповідали, що бандоунівці винахідливі в тортурах і навіть не відразу вбивають, якщо схоплять.

Згадав, що ще три роки тому чомусь думав, що поїде туди. Клята чуйка. Це означало довгі, іноді піврічні, «відрядження» з короткими вилазками додому на один-два дні, а потім знов у «відрядження». Так називали роботу щодо швидкої і ефективної ліквідації бандоунівського підпілля. Геннадій Петрович переконував себе: це почесна місія зараз – боротьба зі справжніми ворогами радянської влади. Отими зграями, що ще ховаються по криївках.

Щоправда, майор ще був не в курсі, наскільки складно їх виловлювати, бо, аби відчути всю серйозність ситуації, йому доведеться ще прослухати докладний інструктаж.

І ти, Гено, не візьмеш із собою нікого і нічого. Ні Наталю, ні синів на літні канікули, ні оце умеблювання німецьке… Що ти там іще хотів-придумав собі у своїх коньячних мріях?

І згадуватимеш ти, Гено, цей вечір київський, як один із казкових примарних вечорів щастя і молодості. Стирчатимеш десь під Ужгородом під прикриттям. З легендою, де нема місця ані дружині, ані…

А поки сьорбай коньяк, чекай свою Наталю, живи, дихай. Бо ніхто не знає, коли твої дні перетворяться на сіре страхіття. Принаймні ти поки цього не відаєш. Це тобі завтра розповість якась «тьотя Клава».

А ще ота «тьотя Клава» мимохідь зауважить, що для виконання важливої місії і загалом, аби його не вкоцали відразу ж, за пару місяців майор має опанувати галичанську говірку, якою розмовляє більшість жителів Закарпаття і Західної України разом взятих.

Геннадій Петрович не дуже добре пам’ятав осінь п’ятдесятого року. Вона щезла в якомусь мареві української граматики та іншої муштри.

Нарешті, на початку грудня всім тим, кому випала велика честь їхати у це відрядження, видали нову польову форму і ялові чоботи. За «промивкою мізків» у «тьоті Клави» йшла «дводенна нарада» – себто оперативна підготовка до від’їзду. На ній учасників ввели в курс оперативної ситуації західних регіонів, познайомили з характеристикою об’єктів і поділили на групи. За кожною з цих груп закріпили певні об’єкти, що їх треба було ліквідувати. Бо, як наголосив у виступі капітан: «озброєне націоналістичне підпілля на Західній Україні виконує волю своїх хазяїв за океаном, котрі прагнуть відновити владу поміщиків і капіталістів і нового ярма буржуазії для України».

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Один з основоположних принципів соціалізму, задекларований у Конституції СРСР 1936 р.

Надпис, вміщений німецькими нацистами над входом до концтабору Бухенвальд.

Похідно-польова жона.

Легендарна московська парфюмерна фабрика, яку заснував француз Г. Брокар в 1864 р. Після Вітчизняної війни фабрика випускала кілька найменувань продукції, дуже популярної серед жінок Радянського Союзу.

Йдеться про героїчну оборону Києва, що закінчилась трагедією. «…19 вересня 1941 р., 90-й день війни… на схід від Києва створено три котли, які блоковані нашими значними силами…» – запис зі щоденника генерала Ф. Гальдера.

Легендарний готель «Франсуа», в кондитерській якого М. Булгаков пригощав тістечками свою першу дружину – Тасю Лаппу. В «Білій гвардії» фігурує як «дім мадам Анжу». За радянських часів переіменовано на «Театральний». Зараз на його місці розташовується БЦ «Леонардо».

Сучасний Маріїнський парк.

Сучасний Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка.

Німецька актриса, спортсменка та кінорежисер епохи нацизму, близька подруга Гітлера.

Сучасна Велика Васильківська.