Array Collective work - Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.)

А далі – була їхня історія. Майбутні херсонесити зустріли опір гірських племен. І тут треба було звертатися до войовничих богів. Артеміда Партенос (грецькою «Діва») стала сакральною завойовницею Таврики. Минуть роки, і завойовником значних сільськогосподарських територій навколо Херсонеса вважатиметься, поряд з нею, герой Геракл. Він також отримає головне місце в пантеоні міст азійської частини Боспору. Керкінітіда, що історично розвивалася під впливом Херсонеса, також, на думку її мешканців, перебувала під опікою Артеміди та Геракла.

Ольвіополіти освоїли тиху гавань на лимані і продовжували вшановувати Аполлона. Утім, у часи чвар у місті виявилося, що допомогти цей бог може краще, якщо називати його вже не Аполлон Ієтрос («Лікар»), а Аполлон Дельфіній. Зі зміною історичної ситуації, у перших століттях нашої ери на чолі пантеону Ольвії постає вже герой Ахілл. Прирівнявши до бога, мешканці називали його епітетом Понтарх.

У містах Боспору, в Тірі та Ніконії – свої історії стосунків із богами. До Афродіти Уранії (Небесної) зверталися боспоряни від імені усієї громади. Так, на Олімпі ця богиня легковажна. Отримуючи освіту, мешканці Пантікапею, Феодосії, Німфея, Тірітаки, Порфмія і Кімеріка знали про це з юних літ. Але лише їй вони були вдячні за сильну державу, яку об’єднувало місто Пантікапей. В них вона була покровителькою мореплавства, а також самого заснування їхніх міст. Храми Афродіти існували в Пантікапеї, Німфеї, Фанагорії, Горгіпії та Кепах. Громадські святилища підтримувалися у Кітеї, Мірмекії, Феодосії й Танаїсі. Еллінська Афродіта не була таким однозначним божеством. Її культ мав давні корені, і вів свій початок від культу Великої Матері як джерела всього живого. Це один із найдавніших і найскладніших культів. Тільки пізніше вона стала покровителькою кохання, водночас не втративши своїх захисних і хтонічних функцій. Окремі династії Боспорських правителів упроваджували культи своїх покровителів, наприклад, Діоніса.

Це не означає, що інших богів забували. Зовсім ні. Були божества, яких вшановували на найвищому рівні від часу заснування поліса до повного занепаду язичництва. Але це не було прагненням до монотеїзму. Всі інші боги, яким вклонялися поряд із покровителем, відповідали за свій окремий аспект життя населення. Зевс був у пантеоні багатьох міст Боспору, його символ блискавка зображувався на монеті Керкінітіди, Херсонеса. Але найбільше дарів отримував той, на кого найбільш надіялися чи найбільше боялися. У війні допомагав Арес і йому слід було принести пожертви перед боєм.

Землеробські сподівання на врожай покладали на Деметру та її доньку Кору-Персефону. А землеробським давньогрецьке суспільство було від початку і до кінця. Міста, торгівля, війни, митці, поети… Усе так, але основне населення займалося сільським господарством. Кожен поет не цурався військової справи, а кожен, хто заслужив повагу на громадських посадах, – виконував релігійні функції в громадських святилищах. Земельний наділ був основою належності до громадянської общини. Релігійні свята, пов’язані з проростанням зерна, стосувалися всіх. За міфом, це Кора-Персефона поверталася із потойбічного світу, де вона була дружиною Аїда, до своєї матері Деметри. У творах образотворчого мистецтва вона із зерном у руці, своїм символом перебування півроку під землею, куди її викрав чоловік. Так само сезонні свята, пов’язані з вирощуванням винограду і виготовленням вина, стосувалися усієї громадянської общини. Спільні процесії до храму або до заміського святилища, про які згадано і в херсонеському написі на мармурі, пожертви, події у театрі – все це було присвячене Діонісові.

На межах сільськогосподарських земель полісів, фактично на межах держав навколо міст, також існували святилища. Часто вони були прив’язані до незвичних природніх місць – мис, коса, ущелина, печера, ліс, які за віруваннями греків, населяли божества і напівбожества. Зокрема, в Ольвії існувало святилище в Гілеї, священному гаю. Сліди античних святилищ на пагорбах і горах знаходять навколо Німфея. Про святилище на мисі Партеній та жрицю Артеміди Іфігенію грецькі поети написали до десятка версій оповідей.

Завдяки цим місцевостям, грецькі боги отримували свої епіклези («епітети»), які визначали особливості їхнього культу. Матір богів, усім відома як Кібела, була Матір’ю Ідейською в Песинунті, біля гори Іда, мала свої епітети в Кізіку біля гори Діндімон, в Римі, де вшановувалася на пагорбі Палатин. Ні в Херсонесі, ні в Ольвії, ні на Боспорі нема жодного свідчення, що греки цих міст і поселень навколо них називали її Кібелою. Матір’ю богів – так, рідше – Матір’ю Фригійською, Матір’ю Ангіссою, а також Матір’ю Гілейською. Це при тому, що зображали її на всій території Ойкумени однаково: сидячи на троні з левом, який стоїть поряд, або якого вона тримає на колінах чи попирає ногою. Численні епітети отримав Аполлон. Окрім Ієтрос і Дельфіній, відомих в Ольвії, його називали Аполлоном Фебом. Таким іменем підкреслювалися його судові та каральні функції.